Китай може висунути територіальні претензії до Росії
Про це в інтерв'ю "Обозревателю" сказав екс- міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.
– На фоні провальної миротворчої політик Трампа, чи може змінитися роль Китаю, його вплив, щодо війни та миру в Україні. Наскільки китайський чинник є визначальним у російсько-українській війні і чи може Сі реально впливати на Путіна?
– Може. Він може просто зателефонувати й сказати: "Із завтрашнього дня все зупиняємо". Або почати поступово закручувати гайки, даючи зрозуміти, що Росії треба потроху гасити це полум'я. Але Путіна на сьогодні все влаштовує. І Сі Цзіньпіня, на мою думку, теж. У нього в голові є дуже чітка картина: йому потрібна слабка Росія Путіна. Саме Росія Путіна, тому що він знає, як працювати з цією людиною. Вони розуміють, як ним керувати, як на нього тиснути, як змушувати його до потрібних рішень.
– Чого ж тоді очікувати від Китаю? Чи варто взагалі розраховувати на якісь кроки Пекіна?
– Сі Цзіньпіна на сьогодні все влаштовує. Путін стає дедалі слабшим і дедалі більше залежить від Китаю. Америка розпорошує сили на різні проблеми й теж слабшає. Європа слабшає. Україна також виснажується. Тому насправді Сі Цзіньпіну потрібні і Росія, і Україна, і Європа. Йому потрібно, щоб ніхто остаточно не переміг.
– Тобто щоб усі залишалися в стані перманентної війни?
– У стані перманентного ослаблення одне одного. Щоб усі дивилися на Китай, приходили до нього й казали: "Допоможи". А він відповідав: "А що я за це матиму?" І далі висував свої умови. На сьогодні ця війна не створює для Китаю якихось стратегічних загроз, які змушували б його терміново втручатися й домагатися її завершення. Але Україні однозначно потрібно мати відносини з Китаєм і підтримувати діалог. Це одна з двох наддержав світу. І я не бачу на сьогодні моделі припинення війни, яка не враховувала б позицію Китаю.
– Тобто Китай потенційно може стати учасником великої угоди?
– Китай не дозволить укласти угоду, яка не буде так чи інакше ним схвалена. Простий приклад – Будапештський меморандум. Китай не був його підписантом, але згодом приєднався до відповідних запевнень щодо України, тому що Китай має бути частиною будь-якого великого історичного процесу. Але сьогодні це вже інший Китай. Він не хоче приєднуватися до домовленостей, які хтось уклав до нього. Він хоче бути тим, хто вирішує проблеми, без кого їхнє розв'язання неможливе.
– Але чи існує вже сьогодні конкретний китайський план щодо України? Чи Пекін визначатиметься залежно від розвитку подій?
– Конкретного плану немає. Усе відбувається по ходу п'єси. Але Сі не потрібна сильна Росія. Якщо Росія переможе й упокорить Україну, вона стане сильнішою. У неї з'являться нові амбіції, нове відчуття власної могутності: мовляв, ми змогли, ми можемо йти далі. А це вже зовсім інша розмова з Пекіном.
Історично Росія та Китай неодноразово воювали між собою. І я переконаний, що ще за нашого з вами життя ми побачимо, як Китай почне висувати територіальні претензії до Російської Федерації. Можливо, офіційно про це спочатку говоритимуть обережно. Але на різних рівнях представники Комуністичної партії Китаю можуть почати порушувати питання про те, що свого часу Росії відійшов мільйон квадратних кілометрів територій, які Китай вважає історично своїми. Мовляв, це несправедливо, треба щось із цим робити. І тоді почнеться інша розмова. Доведеться домовлятися, шукати рішення. Дорогі російські товариші, у нас же дружба без меж. Але й наше терпіння не безмежне. У таких відносинах не повинно бути жодних табу. Мовляв, у нас є питання щодо того, що відбувалося наприкінці XIX – на початку XX століття. Ви нас тоді образили, забрали наші території. Давайте тепер якось це врегулюємо. Усе це може стати предметом політики. І Путін також це усвідомлює. Саме тому сильна Росія Сі Цзіньпіну не потрібна.
Обозреватель
– На фоні провальної миротворчої політик Трампа, чи може змінитися роль Китаю, його вплив, щодо війни та миру в Україні. Наскільки китайський чинник є визначальним у російсько-українській війні і чи може Сі реально впливати на Путіна?
– Може. Він може просто зателефонувати й сказати: "Із завтрашнього дня все зупиняємо". Або почати поступово закручувати гайки, даючи зрозуміти, що Росії треба потроху гасити це полум'я. Але Путіна на сьогодні все влаштовує. І Сі Цзіньпіня, на мою думку, теж. У нього в голові є дуже чітка картина: йому потрібна слабка Росія Путіна. Саме Росія Путіна, тому що він знає, як працювати з цією людиною. Вони розуміють, як ним керувати, як на нього тиснути, як змушувати його до потрібних рішень.
– Чого ж тоді очікувати від Китаю? Чи варто взагалі розраховувати на якісь кроки Пекіна?
– Сі Цзіньпіна на сьогодні все влаштовує. Путін стає дедалі слабшим і дедалі більше залежить від Китаю. Америка розпорошує сили на різні проблеми й теж слабшає. Європа слабшає. Україна також виснажується. Тому насправді Сі Цзіньпіну потрібні і Росія, і Україна, і Європа. Йому потрібно, щоб ніхто остаточно не переміг.
– Тобто щоб усі залишалися в стані перманентної війни?
– У стані перманентного ослаблення одне одного. Щоб усі дивилися на Китай, приходили до нього й казали: "Допоможи". А він відповідав: "А що я за це матиму?" І далі висував свої умови. На сьогодні ця війна не створює для Китаю якихось стратегічних загроз, які змушували б його терміново втручатися й домагатися її завершення. Але Україні однозначно потрібно мати відносини з Китаєм і підтримувати діалог. Це одна з двох наддержав світу. І я не бачу на сьогодні моделі припинення війни, яка не враховувала б позицію Китаю.
– Тобто Китай потенційно може стати учасником великої угоди?
– Китай не дозволить укласти угоду, яка не буде так чи інакше ним схвалена. Простий приклад – Будапештський меморандум. Китай не був його підписантом, але згодом приєднався до відповідних запевнень щодо України, тому що Китай має бути частиною будь-якого великого історичного процесу. Але сьогодні це вже інший Китай. Він не хоче приєднуватися до домовленостей, які хтось уклав до нього. Він хоче бути тим, хто вирішує проблеми, без кого їхнє розв'язання неможливе.
– Але чи існує вже сьогодні конкретний китайський план щодо України? Чи Пекін визначатиметься залежно від розвитку подій?
– Конкретного плану немає. Усе відбувається по ходу п'єси. Але Сі не потрібна сильна Росія. Якщо Росія переможе й упокорить Україну, вона стане сильнішою. У неї з'являться нові амбіції, нове відчуття власної могутності: мовляв, ми змогли, ми можемо йти далі. А це вже зовсім інша розмова з Пекіном.
Історично Росія та Китай неодноразово воювали між собою. І я переконаний, що ще за нашого з вами життя ми побачимо, як Китай почне висувати територіальні претензії до Російської Федерації. Можливо, офіційно про це спочатку говоритимуть обережно. Але на різних рівнях представники Комуністичної партії Китаю можуть почати порушувати питання про те, що свого часу Росії відійшов мільйон квадратних кілометрів територій, які Китай вважає історично своїми. Мовляв, це несправедливо, треба щось із цим робити. І тоді почнеться інша розмова. Доведеться домовлятися, шукати рішення. Дорогі російські товариші, у нас же дружба без меж. Але й наше терпіння не безмежне. У таких відносинах не повинно бути жодних табу. Мовляв, у нас є питання щодо того, що відбувалося наприкінці XIX – на початку XX століття. Ви нас тоді образили, забрали наші території. Давайте тепер якось це врегулюємо. Усе це може стати предметом політики. І Путін також це усвідомлює. Саме тому сильна Росія Сі Цзіньпіну не потрібна.
Обозреватель
| Читайте також |
| Коментарі (0) |