Світ у тобі

«Світом я смачно походив, – зізнавався він, – та озираючись назад і зазираючи вперед, розумію: не просторовий світ я шукав, а – світ у собі».

Чуття міри – це, либонь, найголовніше. Те, що йде попереду головного. Прищепити його можна лише таким трибом, коли готовий постійно врізувати свою міру: сім раз відміряй!

Не приймай ні від кого нічого такого, що може тебе обтяжити. Ні зайвих речей, що відтак мертво лежать мотлохом і стягують пил і цвіль; ні чужих грошей, що забирають спокій; ні головно – чужої гризоти, злости, скорботи, заздрощів, неприязні…

Не гнівайся! Цей припис має стояти перед твоїми очима, де б ти не ступив і куди б не повернувся. Впускаючи в себе гнів, рвемо нитки духовної підтримки. Коли щось таки спричинить злобу, позбудься її до заходу сонця. Не сідай у гніві за стіл, не лягай у постелю, залиш гнів за порогом.

Не поспішай. Ні в ході, ні в роботі, ні в їдженні, ні в диханні, ні в думанні, ні в мовленні. Дай воздуху свіжити слова і думки при розмові. Між вимовленими думками роби короткі паузи. Напруга емоції чи спокій тиші наситять їх, поглиблять. Хто спішить – той устигає, хто не спішить – ще й постигає.

Рівна спина, прямостояння, прямоходіння настільки важлива річ, що й не переоцінити. Я дійшов цього на тайгових промислах. Там усе носиш на собі: зброю, харч, пожитки, шкури і м’ясо добутого звіра. Часто в дощах, ночуючи на землі чи в сирих виймах. Не ноги держать чоловіка, а хребет. Його треба мати здоровим і податливим. Від хребта, як галуззя від стовбура, променяться живні нерви.

Одяг – це не тимчасове, його не можна рахувати за непотріб або щось незначне. Одяг має з людиною глибокий, дуже тісний зв’язок. Вчасно періть, очищайте, провітрюйте одежу, давайте їй «відпочити».

Старіє не лише плоть, але й мозок та нерви зношуються. І це нас більше встарює, ніж час. Нерви впокорює і вберігає стягання духу, благочестивий устрій життя, поміркованість у їдлі та питві, помірні подорожі, молитовна захорона від зловорожого світу. А мозок повинен мати роботу, як і руки. Освіжає його читання книг любомудрія. А в побиті щоденному – прилучення до надбань культури й просвіти того краю, де живеш. Куди б не завіяли мене вітри мандрів, перше, за що беруся, – вивчення мови терену, який мене прихистив. Це і для мозку вправа, і обнова пізнання світу.

Дістає той, хто неустанно просить. І хто дякує. Однак прохання і дяку неодмінно звершуйте хвалою.
Розвивай непоспішливість вдачі. Хто пізнав сей світ, той нікуди не спішить. Спокій і терпіння – два коні, на яких наш дух перейде всі кола юдолі земної. Лише до того чоловік не звикне і лише те не видержить, чого Бог не пошле…

Не цурайся праці на землі. Земля подовгу держить на собі того, хто їй годить.
Не рахуй того, що робиш, – се обкрадає снагу. Викохуй у собі чутливу природу: безпомильно вгадувати зло і безпомильно прилучатися до добра. Наливаєш – не переливай через край. Все добре до міри, а насолода – й поготів.

Не очікуй чогось сліпо. Чекання зістарює очі і їсть серце…

Із книги "Вік і лік. Рецепти на всяку оздоровчу потребу від карпатського знатника Андрія Ворона".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ