Сусідська яблуня Білого наливу

У нас на кутку ще з мого дитинства одна лише яблуня білого наливу - в сусідів через дорогу. Не давали ми дітворою їй спокою.

- Дайте їм дозріти (яблукам), неслухняні діти, - покрикувала на своїх і на сусідських внуків господиня двору баба Валя. - Або ті, що попадали, під деревом збирайте. Солодші ж.

Та хто хіба слухався! Плигаємо на лавочку і деремося на паркан, куди яблунька свої віти бережно поклала.

Кислі. Зелені. Але аж за ушами лящить.

Дитинство...

Вранці сьогодні вийшла надвір - білим наливом сусідським повітря настояне...

А самих яблучок вчора невістка давно вже покійної баби Валі принесла у фартушку.

У нас на кутку, слава Богу, сусіди не ховаються за високими парканами один від одного. Усе щиро, людяно, просто, як було й завжди.

Сиджу в себе під двором на лавці й спостерігаю, як за яблучками зазирає до сусідського двору сільська дітвора.

Тетяна ЧЕРЕП - ПЕРОГАНИЧ