реклама партнерів:
Головна › Новини › Проблема

СУМНІ ТАЄМНИЦІ ІЧНЯНСЬКОЇ «КРИНИЦІ»

Голова Ічнянського районного товариства «Просвіта», автор десяти збірок поезії Микола Московка, лауреат премії імені В. Чумака, член Національної спілки письменників і Національної спілки журналістів України Михайло Кожедуб, автор чотирьох книжок Михайло Загородній вийшли із Ічнянського літературного об’єднання «Криниця» на знак протесту проти авторитаризму голови літоб’єднання Станіслава Маринчика.

2003 року член Національної спілки письменників, заслужений працівник культури України Станіслав Маринчик став головою новоствореного Ічнянського літературного об’єднання «Криниця».

Поет Михайло Кожедуб вважає, що культ особи Станіслава Маринчика створили самі члени «Криниці». Дійсно, у радянський період дехто з цих членів перебував на ідеологічних і керівних посадах. Сьогодні вони підлещуються до Маринчика, займаються графоманством і плагіатом. Зокрема, активістка «Криниці», колишній інструктор Ічнянського райкому Компартії Віра Галіч викрала чужу рецензію і опублікувала її під своїм прізвищем у районній газеті «Трудова слава». Плагіат карається законом, але даний факт навіть не став предметом розгляду на засіданні літоб’єднання. Адже сам Станіслав Маринчик доручив Вірі Галіч підготувати рецензію.

Перший заступник голови літоб’єднання «Криниця» Микола Терещенко називає Станіслава Маринчика своїм «літературним батьком». Терещенко торгує зерном у магазині, на стінах якого він розвісив плакати із зображеннями комуністичних диктаторів Йосипа Сталіна, Леоніда Брежнєва, Фіделя Кастро. При цьому Терещенко говорить про те, нібито він, мешкаючи в Росії, був серед засновників товариства репресованих і політв’язнів «Меморіал». Утім, керівництво всеросійського «Меморіалу» (Москва) заперечило цей факт.

На фоні «Криниці» якось недоречно сприймається колишній в’язень сталінського концтабору Микола Клочко. Цей тихий, поміркований чоловік став заручником власного бренду та легенди, розкрученої Маринчиком і членами літоб’єднання. Вони виставляють Клочка в ролі мученика, який постраждав за ідею.

Насправді ніякого мученика немає. Микола Клочко провів у сталінському концтаборі менше трьох років за критичні зауваження на адресу влади. Звільнившись1956 року з концтабору, він став таким же будівником комунізму, як Станіслав Маринчик.

У 1956 – 1990 роках Микола Клочко закінчив університет, працював у редакціях газет і викладачем у різних школах. Він не порушував законів, не підписував звернень на захист дисидентів. У його архіві немає антирадянських або ідейно шкідливих творів.

Тепер на його голову посипались різні премії та відзнаки. Приручений владою та Маринчиком, Микола Клочко спостерігає за культом особи Маринчика і конфліктами в «Криниці», але боїться давати їм принципову оцінку.
Навіщо Станіславу Маринчику потрібна «Криниця»? До чого зводиться її діяльність? «Криниця» не надає ніякої допомоги авторам у виданні книжок. Кожний автор самостійно шукає спонсорів або оплачує видавничі послуги з власної кишені.

Автор особисто відвозить рукопис до видавництва, доставляє додому готові примірники та розповсюджує їх. Після цього Станіслав Маринчик проводить презентацію, де всі хвалять автора книжки. За власний кошт автор виставляє учасникам презентації могорича, а також оплачує публікацію своїх творів в альманасі «Криниця».

А що ж Маринчик? Не витративши жодної копійки, він перебирає на себе частину заслуг і популярності авторів книжок, водночас приписуючи «Криниці» неіснуючі заслуги в становленні й розвитку талантів.

Віктор БАРАНОВ,
правозахисник, колишній політв’язень,
смт Парафіївка, Ічнянський район

Повністю статтю про скандал у літераторів Ічнянщини читайте в газеті "Сіверщина" за 16 червня



Теги:Просвіта, скандал, Віктор Баранов, Ічня, Маринчик


Читайте також



Коментарі (0)
avatar