Степовий вітер над чорними пакетами

Лечу дроном понад селом і бачу небачене раніше: за будівлею школи росіяни склали в ряд чорні пакети. По розміру і формі немає сумнівів щодо їх вмісту. Спиняюся і рахую швидко - чотирнадцять чи п'ятнадцять.

Хтось вистроїв шеренгою мертвих солдатів, кожен з яких за життя здолав сотні і тисячі кілометрів - щоб кілька днів уже отак лежати і чекати, поки приїде хтось і забере.

Чекати можна ще кілька днів, поки буде морозна погода. Далі йде тепло, ще 2-3 доби, і мороз щезне навіть уночі. Тоді росіян, що влаштували у міцному підвалі школи свою позицію, буде тероризувати сморід.
Степовий вітер мчить над селом, тріпотить пакетами.

Назустріч вітру світять промені західного сонця, фарбують усе земне у фотографічно ідеальний жовтий колір. Покриті цим червонуватим золотом, виглядають красивими навіть поруйновані будинки-холодильники, у котрих невпинно мерзнемо ми.

Я з усіх сил вдивляюся у золото, буквально їм його очима. Бо знаю, що лишилося лише пару ясних днів, і потім невідомо на скільки часу землю і небо сховають дощі з туманами.

Ігор ЛУЦЕНКО