Союз товариша Сі з товаришем Пу
Путін вступив у союз з Китаєм! Китай проти України! Москва і Пекін проти Вашингтон та Брюселя! Такі заголовки можна зустріти в пресі. Московська пропаганда аж репається від тріумфу й задоволення. Але чи це так?
Так виглядає зовні. Під час нещодавнього візиту до Китаю Путін та товариш СІ виступили зі спільною заявою. Путін оголосив Тайвань "невід'ємною частиною Китаю", виступивши проти незалежності острова у будь-якій його формі, а КНР натомість підтримала вимогу Кремля щодо "нерозширення НАТО". Дивіться, який союз намалювався - скаже хтось.
Насправді - ніт. То лише видимість, fata Morgana. Заявою про Тайвань Путін лише констатував status quo бо Тайвань досі є невизнаною державою і de jure вважається частиною Китаю, що з 1971 року визнається в т. ч. й США. Тож Москва сказала лише те, з чим і так усі згодні.
Заява Китаю щодо нерозширення НАТО теж абсолютно пустопорожня. Вірніше, не так. От за неї товариш Сі напевне вибив з товариша Володимира багато солодких пухких плюшок. Подейкують, що це - передача Китаю ледь не половини половини Російської Федерації. Оренда на 50-100 років гігантських просторів Сибіру та Забайкалля та ще за умовами екстериторіальності - це насправді їхні перехід в руки китайських комуністів. Ніхто й блимнути не встигне, як там усе буде "чінізовано".
Але у Путіна виходу іншого немає. Він абсолютно не очікував настільки жорсткої "отвєткі" на свої відверто, образливо нахабні для колективного Заходу дії. Зараз він опинився у становищі Гітлера восени 1939 року, який відчайдушно потребував прихильного нейтралітету та економічної допомоги з боку СРСР.
Можливо, у своїх солодких мріях мікрофюрер розраховував підштовхнути товариша Сі на вторгнення до Тайваню, мовляв, я тобі дозволяю за Тайбей повоювати з США та Північною Кореєю, а самому почати атаку на Україну поки США в'язнуть на Далекому Сході.
Но китайці такими речами як політика займалися ще тоді, коли на місці Москви ще гули віковічні соснові ліси. Нехитрі "комбінації" Путіна вони бачать наскрізь. Китайці терплячі. Нащо їм воювати - приклад Гонконгу свідчить, що вони домагаються свого і без гармат. Тим більше, що зіткнутися з США у війні задоволення таке собі, в т.ч. економічно.
Тайвань зачекає. У його негайному приєднанні Пекін не має нагальної потреби. Замість того Китай прагне "життєвий простір" за рахунок російського (поки що) Сибіру та його природних ресурсів. Китайцям вигідно, аби Москва все більше загрузала у протистоянні з колективним Заходом, послаблюючи себе й стаючи все більш залежною від Пекіна.
Не буде дивним, якщо реально чутки про підготовку КНР нападу на Тайвань запущено самою ж КНР. А "всіхперегравач", мов дурна голодна щука блешню, цей закид вхопила.
Китайці добре пам'ятають, що з 1858 по 1915 роками Російська імперія, користуючись змусила династію Цин віддати за нерівноправними угодами понад 1,5 мільйони квадратних кілометрів земель (2,5 України). Час відплати настав. З процентами...
Так що навряд чи тріумф, яким вибухнула московська пропаганда, має під собою ґрунт. Реальні світові лідери - США та КНР звісно, змагаються між собою за вплив, прибутки, ринки збуту. Але у тій грі місця "бензоколонці", яка має бюджет менший за бюджет міста Нью-Йорк, немає. Тут можна говорити про навпаки - початок реального розпаду імперії? Варто буде Москві випустити з рук частину Сибіру й далі процес піде за експонентою.
Чи кинеться "перегравач" на Україну? Однозначної відповіді усе ще немає. А в голову йому не зазирнеш. Будь-якій нормальній(!) людині видно, що з кожним днем ця вірогідність зменшується, а ризики та ціна збільшується. Питання у знаку оклику.
Є для нас і ложечка дьогтю. Саме Китай може підштовхувати Москву на авантюру, йому вигідно, аби двоголова пташка зав'язла усіма своїми кігтями та ще й задом до східного дракону.
Проте попри все наразі виглядає так, що коли вони таки наважаться - це буде тим самим, чим стала Перша світова для Російської, Австро-Угорської та Германської імперій й чим би все не почалося, для Кремля закінчиться воно лише одним.
А на картинці так гарно...
Китайці завжди посміхаються. Завжди...
Але 1858-1915 повертаються бумерангом.
Павло БОНДАРЕНКО
Так виглядає зовні. Під час нещодавнього візиту до Китаю Путін та товариш СІ виступили зі спільною заявою. Путін оголосив Тайвань "невід'ємною частиною Китаю", виступивши проти незалежності острова у будь-якій його формі, а КНР натомість підтримала вимогу Кремля щодо "нерозширення НАТО". Дивіться, який союз намалювався - скаже хтось.
Насправді - ніт. То лише видимість, fata Morgana. Заявою про Тайвань Путін лише констатував status quo бо Тайвань досі є невизнаною державою і de jure вважається частиною Китаю, що з 1971 року визнається в т. ч. й США. Тож Москва сказала лише те, з чим і так усі згодні.
Заява Китаю щодо нерозширення НАТО теж абсолютно пустопорожня. Вірніше, не так. От за неї товариш Сі напевне вибив з товариша Володимира багато солодких пухких плюшок. Подейкують, що це - передача Китаю ледь не половини половини Російської Федерації. Оренда на 50-100 років гігантських просторів Сибіру та Забайкалля та ще за умовами екстериторіальності - це насправді їхні перехід в руки китайських комуністів. Ніхто й блимнути не встигне, як там усе буде "чінізовано".
Але у Путіна виходу іншого немає. Він абсолютно не очікував настільки жорсткої "отвєткі" на свої відверто, образливо нахабні для колективного Заходу дії. Зараз він опинився у становищі Гітлера восени 1939 року, який відчайдушно потребував прихильного нейтралітету та економічної допомоги з боку СРСР.
Можливо, у своїх солодких мріях мікрофюрер розраховував підштовхнути товариша Сі на вторгнення до Тайваню, мовляв, я тобі дозволяю за Тайбей повоювати з США та Північною Кореєю, а самому почати атаку на Україну поки США в'язнуть на Далекому Сході.
Но китайці такими речами як політика займалися ще тоді, коли на місці Москви ще гули віковічні соснові ліси. Нехитрі "комбінації" Путіна вони бачать наскрізь. Китайці терплячі. Нащо їм воювати - приклад Гонконгу свідчить, що вони домагаються свого і без гармат. Тим більше, що зіткнутися з США у війні задоволення таке собі, в т.ч. економічно.
Тайвань зачекає. У його негайному приєднанні Пекін не має нагальної потреби. Замість того Китай прагне "життєвий простір" за рахунок російського (поки що) Сибіру та його природних ресурсів. Китайцям вигідно, аби Москва все більше загрузала у протистоянні з колективним Заходом, послаблюючи себе й стаючи все більш залежною від Пекіна.
Не буде дивним, якщо реально чутки про підготовку КНР нападу на Тайвань запущено самою ж КНР. А "всіхперегравач", мов дурна голодна щука блешню, цей закид вхопила.
Китайці добре пам'ятають, що з 1858 по 1915 роками Російська імперія, користуючись змусила династію Цин віддати за нерівноправними угодами понад 1,5 мільйони квадратних кілометрів земель (2,5 України). Час відплати настав. З процентами...
Так що навряд чи тріумф, яким вибухнула московська пропаганда, має під собою ґрунт. Реальні світові лідери - США та КНР звісно, змагаються між собою за вплив, прибутки, ринки збуту. Але у тій грі місця "бензоколонці", яка має бюджет менший за бюджет міста Нью-Йорк, немає. Тут можна говорити про навпаки - початок реального розпаду імперії? Варто буде Москві випустити з рук частину Сибіру й далі процес піде за експонентою.
Чи кинеться "перегравач" на Україну? Однозначної відповіді усе ще немає. А в голову йому не зазирнеш. Будь-якій нормальній(!) людині видно, що з кожним днем ця вірогідність зменшується, а ризики та ціна збільшується. Питання у знаку оклику.
Є для нас і ложечка дьогтю. Саме Китай може підштовхувати Москву на авантюру, йому вигідно, аби двоголова пташка зав'язла усіма своїми кігтями та ще й задом до східного дракону.
Проте попри все наразі виглядає так, що коли вони таки наважаться - це буде тим самим, чим стала Перша світова для Російської, Австро-Угорської та Германської імперій й чим би все не почалося, для Кремля закінчиться воно лише одним.
А на картинці так гарно...
Китайці завжди посміхаються. Завжди...
Але 1858-1915 повертаються бумерангом.
Павло БОНДАРЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |