Сльози херсонської радості

От по одну сторону в Херсон в’їжджають ЗСУ, військові, які живуть чисто на адреналіні, які їдуть і їдуть, які забирають своє по праву.

А до них вивалюється натовп людей, які плачуть і тягнуть прапори. Українські, ховані-переховані, збережені наші прапори. І квіти падають. І обійми, і ще більше сліз, і дика радість, і ще більше обійм прямо тут. І за рятівниками вже несуться на повних парах фури з їжею, з гуманітаркою, ліками, вперше за довгий час люди бачать логотип «АТБ», скоро буде і ті-самі-пошти, вночі з‘явиться наш банк - і це буде наступний подих волі. На дорозі люди розгортають прапор на ДЕКІЛЬКА ДЕСЯТКІВ МЕТРІВ, який десь же весь цей час був! І люди самі зривають оце «расєя навєкі»! І на головну площу витягують державні емблеми, які були зірвані з м’ясом ворогом. І зовсім юнаки стрибають, намагаючись повісити прапор, і жінки співають гімн з надривом, і… і…

А по іншу сторону сидимо ми і плачемо. Слово «плачемо» тут не підходить, треба щось інше. Ридаємо, трохи стогнемо, але від щастя. Дивимось за всім цим і аж трусимось від полегшення і щастя. Цілий день ми дивимось на своїх людей і настільки за них щасливі, що інколи здається, що зараз стане серце.

Я наче дихаю історією, мені так добре! Як я то буду розповідати в школі колись, я ж сидітиму і ревітиму! І діти будуть в паніці шукати мені заспокійливе, бо історичка зараз зовсім тойво на нервах буде.

Дякую, Боже, що я до цього дожила. Нехай буде Україна вільною і вічною.
Амінь.

Марія ГУРЕШ

Найперше, що кидається в очі, це кількість синьо жовтих прапорів, майже всі люди, які ходять по вулицях, себе ідентифікують саме державним прапором. Людей зараз не багато на вулицях, напевно ще не всі усвідомили настання довгоочікуваної свободи під назвою Україна!

Діти.
Діти це окрема історія, вони дивляться на військових як на супергероїв і біжать наввипередки зробити фото, потім дітлахи дістають з карману найцінніше, що зберігали, це солодощі….І коли вони їх простягають в своїх рученятах, щоб поділитись з тобою, з ЗСУ, тобі стає ніяково, бо це ти набрав солодощів для них….

Жінки.
Жінки просто готові утопити в обіймах військових, таких справжніх та сильних емоцій я не бачив давно… Вони хочуть тебе нагодувати і таке враження, що слово «дякую» для них це маленьке слово, тому вони повторюють його безкінечну кількість разів…

Чоловіки. Я давно не бачив, щоб чоловіки так щиро та відверто, а найголовніше - щиро, раділи! Хтось пропонує резину для пікапу, хтось ремонт, хтось допомогу….

Вони чекали і вже від самого в‘їзду до центру міста про це кричать. Вони чекали свої ЗСУ і тепер це їх свято, ні, не так, тепер це наше спільне свято, бо всі, хто дожив до цього дня, всі дочекались…
В місті поки відсутня електроенергія, немає зв‘язку, та є проблеми з водою. Але я надіюсь, що відповідні служби якомога скоріше відновлять життєдіяльність Херсону, звісно, після роботи саперів.

Я Хочу щоб всі, абсолютно всі, пам‘ятали, що за цей день багато хлопців та дівчат віддали своє життя, я хочу, щоб про них пам‘ятали, а найголовніше, я хочу, щоб більщість зробила висновки, для того, щоб діти, які сьогодні ділились солодощами, в майбутньому не брали до рук зброю, щоб знову стати на захист Херсону!
Честь!
Слава ЗСУ!
Слава ДШВ!
Ніколи не здавайтесь! Хесон не здався і переміг!

Олександр ПОГРЕБИСЬКИЙ