Слідами скарги на меморіальну дошку
Є у Варві на Чернігівщині такий собі пенсіонер Володимир Остапець, якого знає все районне і половина обласного начальства, хоча останні його і в очі ніколи не бачили. І знають не за його героїчним минулим у міліцейському кашкеті, а за тими скаргами, яким він бомбить керівні установи. Як правило, це стосується тарифів і інколи навіть суди він виграє саме за цими темами. Сказати б – на здоров’я!
Але до «Голосу України» Володимир Остапець звернувся зі іншого приводу – його стурбувала маленька публікація про відкриття у Варві меморіальної дошки Аверкію Гончаренку.
Історична довідка.
Аверкій Гончаренко – уродженець села Дащенки теперішнього Варвинського району. Керував обороною Бахмача та Крут під час наступу російських окупаційних військ у 1918 році. Потім був начальником канцелярії Головного Отамана Симона Петлюри. Після поразки УНР – в еміграції. Уряд УНР в екзилі удостоїв його звання полковника. В 1943- 1944 роках – старшина Першої української національної дивізії («Галичина») у складі німецьких військ. Після другої світової війни жив у США, де й помер 1980 року на 90-у році життя.
У скарзі на адресу «Голосу України» Володимира Остапця діймають три проблеми – перша та, що дошка встановлена не на Будинку культури, як я написав у своїй інформації, а на приміщенні районної ради. Визнаю свою помилку – так мені повідомили були учасники події, а я не перевірив зайвий раз. Хоча, погодьтеся, це таки не принципово для читача.
А для автора скарги – принципово. Далі зрозуміємо - чому. Наш скаржник із завзяттям, вартим кращого застосування, запитав письмово у керівників району та селища – голів районних ради і адміністрації П.Бакуменка, Л.Долі та селищної голови В. Саверської – Лихошви чи давали вони дозвіл на встановлення меморіальної дошки. Ті, як під копірку, відповіли – ні, до них і не звертались.
Проте, як роз’яснив представник Українського інституту національної пам’яті (до вашої уваги – це орган державної виконавчої влади) Сергій Бутко, встановлення меморіальної дошки на честь Аверкія Гончаренка, українського патріота, учасника Української революції 1917-1921 рр., офіцера армії Української Народної Республіки, командира українських військ легендарного, успішного оборонного бою під Крутами 29 січня 1918 р., здійснено на виконання п. 6. ч. 1 ст. 1, ст. 4, ст 5 Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» від 9 квітня 2015 р. №314-VIII; п.4 Указу Президента України «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 - 1921 років» від 22 січня 2016 р. № 17/2016; пп.1 п.8 «Плану заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років та вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року», затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років та вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року» від 26 жовтня 2016 р. № 777-р.
Вибачте за рясне цитування пунктів і статей, але мусимо це робити, бо маємо справу з професійним скаржником… Якщо ж перекласти слова посадовця на звичайну мову, то – дозволів місцевої влади для виконання законів і не потрібно. На те вони й закони.
І тепер найголовніше, що пече невдоволеного вшануванням видатного земляка: «На мітингу, під час відкриття меморіальної дошки Аверкію Гончаренку, … була прихована інформація про те, що в період 1943 – 1944 роки А.Гончаренко в чині офіцера дивізії СС «Галичина» брав участь у бойових діях на стороні гітлерівців» (цитата подана без орфографічних правок).
Проте насправді у Будинку культури, де проходило зібрання з нагоди відкриття пам’ятної дошки земляку, представник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко детально розповів і про діяльність Аверкія Гончаренка під час Другої світової війни та ознайомив з офіційною оцінкою. Ніхто нічого не приховував. Та ще й у районній газеті «Слово Варвинщини» опублікована стаття того ж С.Бутка про Аверкія Гончаренка, де також висвітлено всі основні факти його біографії.
Взагалі тема дивізії СС «Галичина» - велика і цікава, вже написано багато досліджень – раджу їх прочитати у вільний від писання скарг час і нашому дописувачеві. Скажу тільки, що радянська пропаганда наплела стільки брехні, що й нашим внукам вистачить її розгрібати. Як, скажімо, поширювалася криклива інформація про начебто звання групенштурмбанюрера у командира Української повстанської армії Романа Шухевича. Коли ж керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович полетів в Ізраїль і попросив у центрі досліджень Яд- Вашем показати документальні підтвердження, там показали … вирізки з московської газети «Правда»…
Тут же я наведу лишень спогад ветерана дивізії «Галичина» Володимира Малкоша: «У 1943 році 53- річний полковник зголосився добровольцем до дивізії «Галичина» як один із перших старшин Армії УНР. Командування дивізії оберігало А.Гончаренка, зважаючи на його поважний вік та попередні бойові заслуги. Здебільшого він вишколював молодих вояків у запасному полку. Полковник пройшов із Дивізією всім воєнними дорогами. Капітуляція гітлерівської Німеччини застала його на території Австрії. Завдяки рішучим діям А. Гончаренка велика частина (понад 2 000 вояків) дивізії уникла оточення танковими частинами радянської армії та врятувалася від загибелі, здавшись у полон англійцям».
Отака правда учасника тих подій. До речі, слідчі правоохоронних органів Великої Британії, США і Франції після ретельної документальної перевірки служби А. Гончаренка та всіх військовослужбовців 14-тої гренадерської дивізія військ СС «Галичина» не знайшли у них жодних дій, які можна кваліфікувати як військові злочини, злочини проти людяності тощо. Цей висновок був повністю підтверджений рішеннями міжнародного судового процесу над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини.
«Більше того, уряди Великої Британії у 1947 р., а в 1952 р. США дали йому дозвіл на проживання у цих країнах», - зазначає історик Сергій Бутко
Тож встановлення меморіальної дошки видатному крутянцю Аверкію Гончаренку – крок до відновлення історичної справедливості, без якої ми будемо й далі тикатися в путах московської пропаганди.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
Чернігівська область.
На фото: меморіальна дошка герою Крут Аверкію Гончаренку, на відкритті меморіальної дошки – заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації Наталія Романова (крайня справа) та керівники Варвинського району.
Але до «Голосу України» Володимир Остапець звернувся зі іншого приводу – його стурбувала маленька публікація про відкриття у Варві меморіальної дошки Аверкію Гончаренку.
Історична довідка.
Аверкій Гончаренко – уродженець села Дащенки теперішнього Варвинського району. Керував обороною Бахмача та Крут під час наступу російських окупаційних військ у 1918 році. Потім був начальником канцелярії Головного Отамана Симона Петлюри. Після поразки УНР – в еміграції. Уряд УНР в екзилі удостоїв його звання полковника. В 1943- 1944 роках – старшина Першої української національної дивізії («Галичина») у складі німецьких військ. Після другої світової війни жив у США, де й помер 1980 року на 90-у році життя.
У скарзі на адресу «Голосу України» Володимира Остапця діймають три проблеми – перша та, що дошка встановлена не на Будинку культури, як я написав у своїй інформації, а на приміщенні районної ради. Визнаю свою помилку – так мені повідомили були учасники події, а я не перевірив зайвий раз. Хоча, погодьтеся, це таки не принципово для читача.
А для автора скарги – принципово. Далі зрозуміємо - чому. Наш скаржник із завзяттям, вартим кращого застосування, запитав письмово у керівників району та селища – голів районних ради і адміністрації П.Бакуменка, Л.Долі та селищної голови В. Саверської – Лихошви чи давали вони дозвіл на встановлення меморіальної дошки. Ті, як під копірку, відповіли – ні, до них і не звертались.
Проте, як роз’яснив представник Українського інституту національної пам’яті (до вашої уваги – це орган державної виконавчої влади) Сергій Бутко, встановлення меморіальної дошки на честь Аверкія Гончаренка, українського патріота, учасника Української революції 1917-1921 рр., офіцера армії Української Народної Республіки, командира українських військ легендарного, успішного оборонного бою під Крутами 29 січня 1918 р., здійснено на виконання п. 6. ч. 1 ст. 1, ст. 4, ст 5 Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» від 9 квітня 2015 р. №314-VIII; п.4 Указу Президента України «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 - 1921 років» від 22 січня 2016 р. № 17/2016; пп.1 п.8 «Плану заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років та вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року», затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років та вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року» від 26 жовтня 2016 р. № 777-р.
Вибачте за рясне цитування пунктів і статей, але мусимо це робити, бо маємо справу з професійним скаржником… Якщо ж перекласти слова посадовця на звичайну мову, то – дозволів місцевої влади для виконання законів і не потрібно. На те вони й закони.
І тепер найголовніше, що пече невдоволеного вшануванням видатного земляка: «На мітингу, під час відкриття меморіальної дошки Аверкію Гончаренку, … була прихована інформація про те, що в період 1943 – 1944 роки А.Гончаренко в чині офіцера дивізії СС «Галичина» брав участь у бойових діях на стороні гітлерівців» (цитата подана без орфографічних правок).
Проте насправді у Будинку культури, де проходило зібрання з нагоди відкриття пам’ятної дошки земляку, представник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко детально розповів і про діяльність Аверкія Гончаренка під час Другої світової війни та ознайомив з офіційною оцінкою. Ніхто нічого не приховував. Та ще й у районній газеті «Слово Варвинщини» опублікована стаття того ж С.Бутка про Аверкія Гончаренка, де також висвітлено всі основні факти його біографії.
Взагалі тема дивізії СС «Галичина» - велика і цікава, вже написано багато досліджень – раджу їх прочитати у вільний від писання скарг час і нашому дописувачеві. Скажу тільки, що радянська пропаганда наплела стільки брехні, що й нашим внукам вистачить її розгрібати. Як, скажімо, поширювалася криклива інформація про начебто звання групенштурмбанюрера у командира Української повстанської армії Романа Шухевича. Коли ж керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович полетів в Ізраїль і попросив у центрі досліджень Яд- Вашем показати документальні підтвердження, там показали … вирізки з московської газети «Правда»…
Тут же я наведу лишень спогад ветерана дивізії «Галичина» Володимира Малкоша: «У 1943 році 53- річний полковник зголосився добровольцем до дивізії «Галичина» як один із перших старшин Армії УНР. Командування дивізії оберігало А.Гончаренка, зважаючи на його поважний вік та попередні бойові заслуги. Здебільшого він вишколював молодих вояків у запасному полку. Полковник пройшов із Дивізією всім воєнними дорогами. Капітуляція гітлерівської Німеччини застала його на території Австрії. Завдяки рішучим діям А. Гончаренка велика частина (понад 2 000 вояків) дивізії уникла оточення танковими частинами радянської армії та врятувалася від загибелі, здавшись у полон англійцям».
Отака правда учасника тих подій. До речі, слідчі правоохоронних органів Великої Британії, США і Франції після ретельної документальної перевірки служби А. Гончаренка та всіх військовослужбовців 14-тої гренадерської дивізія військ СС «Галичина» не знайшли у них жодних дій, які можна кваліфікувати як військові злочини, злочини проти людяності тощо. Цей висновок був повністю підтверджений рішеннями міжнародного судового процесу над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини.
«Більше того, уряди Великої Британії у 1947 р., а в 1952 р. США дали йому дозвіл на проживання у цих країнах», - зазначає історик Сергій Бутко
Тож встановлення меморіальної дошки видатному крутянцю Аверкію Гончаренку – крок до відновлення історичної справедливості, без якої ми будемо й далі тикатися в путах московської пропаганди.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
Чернігівська область.
На фото: меморіальна дошка герою Крут Аверкію Гончаренку, на відкритті меморіальної дошки – заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації Наталія Романова (крайня справа) та керівники Варвинського району.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |