Слід вічності від Володимира Ємця

Здається, ми в Чернігові прогледіли мистецтвознавця. Чи можливо, праця, яку я хочу представити, є підсумком творчого життя мистецтвознавця. А мова йде про монументальне дослідження Світлани Ключник "Слід вічності" - там життя і творчість народного художника України Володимира Ємця.

Майже 300 сторінок тексту та ілюстрацій, на якісному крейдяному папері - така праця вражає в наш час уже самим об'ємом. А зміст такий, що треба робити кілька захОдів, щоб освоїти книгу. Та й, власне, життя художника Ємця таке непросте і непряме, що й не дивно. Вже тільки те, що його батько - священик УАПЦ, був репресований і все життя анонімками, доносами, пильним ковпаком комуністів та їх КГБ син репресованого був пильнованим. Проте прорвався силою таланту.

Він міг лишитися в Калінінграді, звідки дружина родом - втік: не моє. Мандрував 45 днів по Байкалу - все обмежилось ескізами: "Я не байкальський художник". У Венеції захоплено розглядав храми і ґондоли, але справжні картини намалював тільки вдома, на Чернігівщині.

Такими є уже класичні роботи - "Маленький мрійник", "Син", "Світ Івана Тимофійовича", "Осінь в Кошівці", а ще він створив галерею портретів відомих і не дуже земляків - від Героя України Левка Лук'яненка до свого учня Михайлова, що тепер іде слідами вчителя. У тому ряду - геніальні портрети Олексія Фьодорова, партизанського командира - негідника ("Звір! Таким він і був" - сказала партизанка, згадана в дослідженні), Станіслава Реп'яха (іронічний і монументальний), Владислава Бойка (чорно-червоний поділ завжди у Ємця символізує двоїстість натури зображуваного), трагедійного артиста Петра Мороза, Леоніда Отрюха (режисера, який написав сценарій власного похорону), археолога Володимира Коваленка, що держиться десь за душу чи за серце... Приємно, що в тому ряду є і мій портрет з сином - це було в часи Помаранчевої революції... Дякую авторці Світлані Ключник і за надто великі епітети та характеристики мене, грішного...

Приємно, що для авторки "Просвіта", на відміну від багатьох діячів культури (така ж і культура в них!), є не фігурою замовчування, а навпаки - достойно представлена, адже і Володимир Ємець всі роки відродження товариства йде з цією організацією.

Автопортрети ж показують життя майстра - від оптимістичної молодості до згасання і мудрості в старості.

А роботу про Гоголя, виявляється не тільки я, неофіт у мистецтві, назвав геніальною, але й знаний майстер- художник Пузирков. Ми з авторкою розійшлися у трактуванні цієї роботи, про що вона відверто також пише, адже вона дивилася мистецькими очима, а я - очима працівника тої української культури, з якої вийшов та не зміг лишити наш Гоголь.

Власне, робота Світлани Ключник стане класичним дослідженням - планкою для всіх майбутніх мистецтвознавців на Чернігівщині і не тільки. Бо вона задала і стиль - не просто мистецтвознавчі мудрування, а все пропущено через себе. Тому й цікаво. Не тільки постаттю митця, але й манерою розповіді авторки.

Василь ЧЕПУРНИЙ