Скіфи, сколоти, кіммерійці - всі наші!
Українцям навʼязали міф «іраномовності» кімерійців та скитів. Спочатку це було припущення, але згодом, не підкріплене нічим, воно стало наче якоюсь аксіомою. На жаль, більшість наших істориків підхопили цю вигадку і дали тиражують її в своїх численних відео та подкастах.
Але… серед тієї пари сотні скитських слів, які дійшли до нас (до того ж сильно спотворені грецькою транскрипцією та вимовою) - ми не бачимо і не чуємо нічого «іранського». Натомість, бачимо суттєві паралелі з нашою сучасною мовою. Навіть сама назва сколоти - цілком могла походити від скота, худоби, а скити - від скитатися, тобто кочувати; кімерійці - від слова «химера», тобто примара, адже саме так описував наш край у ті часи Гомер: «Сонце зайшло, і темрява вкрила дороги, наш корабель досягнув межі океану. Там є народ і місто людей кімерійських» - за Гомером країна і місто кімерійців знаходилися біля входу до потойбічного світу!
Ми знаємо, що інший грецький поет Антифан в IV ст. до Р.Х. називає скитьскі штані «шаробара». А нам втовкмачували, що «шаровари» - це тюркське запозичення, але ж в 4 ст. до н.е. ще жодних тюрків НЕ ІСНУВАЛО!!! А наші шаровари - існували.
Скіфська «сукара» (сокира) - наша сучасна сокира, а «скіл» (сокіл) - це сокіл! В слові «бата», або ж «тата» (отець), ми виразно чуємо «батько/тато», і скіфське імʼя «Ареобата» - легко дешифровуємо як «батько Арея»(або ж Арія).
Слово «брама»(«брана») і дотепер лишилося без змін - брама, або ж те, що «боронять».
Коло - власне, те ж саме, що в українській мові - КОЛО. Втім найбільше вражає скіфський «гармидар» - сварка. Як не впізнати тут наш «гармидер», хоча і в зміненому сенсі «непорядок, хаос»?? Або ж скитське «чаті» в сенсі варта- хіба ми й досі не вживаємо слова «чатувати, стояти на чатах» в сенсі бути на варті?? А цим словам вже понад 2500 років!
Скитське «базака», тобто розмова - хіба ж не є основою для суто нашого українського «базікати», тобто невимушено балакати? (останнє теж, до речі, скіфського походження). Слово «крам» - лишилося без жодних змін - товар, крам. Слова "мед" і "страва", які цитуються готським істориком V ст. Йорданом, що описував похорон гунського короля Атіли, скорше за все так само мають походження з давніх скитських часів.
«Бариса» - битися, боротися. Річка Дніпро називалася в ті часи Бористен (Бористан) - її цілком могли так називали з огляду на бурхливі потоки на порогах, де річка ніби боролася, проривалася крізь каміння.
Mata, Pramata, Tata, Pratata, Brata - є практично ідетичними українським словам, або мають зрозумілий всім нам зміст: Мати, Прамати (Бабця), Тато, Пратато (Дідо), Брат. Тощо, тощо, тощо.
Тож, де тут ота вигадана «іраномовність»??? Шкода, що наш скитський словник налічує лише насилу дві сотні слів (включно з іменами та топонімами), та й ті спотворені греками, які їх чули та записували на свій лад, але навіть у цій краплині ми чудово чуємо нашу прадавню мову…
Кімерійці, скити, сармати, гуни - це не якісь приблуди, це АВТОХТОННІ племена на наших теренах, наші прадавні предки.
Велика Скитія - це монархічна держава, яка лежала на території сучасної України між Дунаєм та Доном. Вона існувала біля тисячі років, точніше - від VII ст. до Р.Х. до IV ст. по Р.Х. А мешканців тих теренів, де зараз є Україна, ще дуже довго називали скитами (скіфами), навіть і по тому, як вже давно не стало Скитської держави. Тому у візантійських і середньовічних європейських джерелах ми і через тисячу років бачимо, що давніх українців/русинів писали скифами або тавро-скитами.
На малюнку - кіммерійські воїни, плоскорізьба Німрудського каменя, IX ст. до н.е.
Євген САЛІК
Але… серед тієї пари сотні скитських слів, які дійшли до нас (до того ж сильно спотворені грецькою транскрипцією та вимовою) - ми не бачимо і не чуємо нічого «іранського». Натомість, бачимо суттєві паралелі з нашою сучасною мовою. Навіть сама назва сколоти - цілком могла походити від скота, худоби, а скити - від скитатися, тобто кочувати; кімерійці - від слова «химера», тобто примара, адже саме так описував наш край у ті часи Гомер: «Сонце зайшло, і темрява вкрила дороги, наш корабель досягнув межі океану. Там є народ і місто людей кімерійських» - за Гомером країна і місто кімерійців знаходилися біля входу до потойбічного світу!
Ми знаємо, що інший грецький поет Антифан в IV ст. до Р.Х. називає скитьскі штані «шаробара». А нам втовкмачували, що «шаровари» - це тюркське запозичення, але ж в 4 ст. до н.е. ще жодних тюрків НЕ ІСНУВАЛО!!! А наші шаровари - існували.
Скіфська «сукара» (сокира) - наша сучасна сокира, а «скіл» (сокіл) - це сокіл! В слові «бата», або ж «тата» (отець), ми виразно чуємо «батько/тато», і скіфське імʼя «Ареобата» - легко дешифровуємо як «батько Арея»(або ж Арія).
Слово «брама»(«брана») і дотепер лишилося без змін - брама, або ж те, що «боронять».
Коло - власне, те ж саме, що в українській мові - КОЛО. Втім найбільше вражає скіфський «гармидар» - сварка. Як не впізнати тут наш «гармидер», хоча і в зміненому сенсі «непорядок, хаос»?? Або ж скитське «чаті» в сенсі варта- хіба ми й досі не вживаємо слова «чатувати, стояти на чатах» в сенсі бути на варті?? А цим словам вже понад 2500 років!
Скитське «базака», тобто розмова - хіба ж не є основою для суто нашого українського «базікати», тобто невимушено балакати? (останнє теж, до речі, скіфського походження). Слово «крам» - лишилося без жодних змін - товар, крам. Слова "мед" і "страва", які цитуються готським істориком V ст. Йорданом, що описував похорон гунського короля Атіли, скорше за все так само мають походження з давніх скитських часів.
«Бариса» - битися, боротися. Річка Дніпро називалася в ті часи Бористен (Бористан) - її цілком могли так називали з огляду на бурхливі потоки на порогах, де річка ніби боролася, проривалася крізь каміння.
Mata, Pramata, Tata, Pratata, Brata - є практично ідетичними українським словам, або мають зрозумілий всім нам зміст: Мати, Прамати (Бабця), Тато, Пратато (Дідо), Брат. Тощо, тощо, тощо.
Тож, де тут ота вигадана «іраномовність»??? Шкода, що наш скитський словник налічує лише насилу дві сотні слів (включно з іменами та топонімами), та й ті спотворені греками, які їх чули та записували на свій лад, але навіть у цій краплині ми чудово чуємо нашу прадавню мову…
Кімерійці, скити, сармати, гуни - це не якісь приблуди, це АВТОХТОННІ племена на наших теренах, наші прадавні предки.
Велика Скитія - це монархічна держава, яка лежала на території сучасної України між Дунаєм та Доном. Вона існувала біля тисячі років, точніше - від VII ст. до Р.Х. до IV ст. по Р.Х. А мешканців тих теренів, де зараз є Україна, ще дуже довго називали скитами (скіфами), навіть і по тому, як вже давно не стало Скитської держави. Тому у візантійських і середньовічних європейських джерелах ми і через тисячу років бачимо, що давніх українців/русинів писали скифами або тавро-скитами.
На малюнку - кіммерійські воїни, плоскорізьба Німрудського каменя, IX ст. до н.е.
Євген САЛІК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |