А звідки взялися українці?
Дехто вважає, що у VI столітті просто так, з нізвідки, раптом з’явилися слов’яни, а разом з ними і українці. А слов’яни пішли собі ширитись, зачіпати цивілізовану Європу, розселятись і оцивілізовуватись - бо до того ж вилізли з київських печер і поліських боліт і були просто дикунами.
До цієї версії VI століття сьогодні на нашій сторінці один знавець історії з дипломом КНУ імені Тараса Шевченка додав, що слов’яни утворились з балтів, скіфів, кельтів та фіноугрів. Тобто перемішалися «давніші» народи і в результаті етногенезу вилупились слов’яни, серед яких і українці.
Є інша версія - про автохтонний і незмішуваний народ, який веде свої витоки від трипільців з VI тисячоліття до нашої ери.
Але версія трипільців також не дає відповіді на питання: а що до трипільців? І чи трипільці варилися в своєму етнокультурному «казані» і щось до своєї мови і культури тільки додавали від завойовників? Чи взагалі запозичували всі слова?
Зрозуміло, що істина десь посередині. А де?
До речі, дуже цікаво, коли починаються пошуки походження слів в українській мові - тут і іранська, і німецька, і латинська, і балтська. І в цьому питанні якось і забувають про первородність)
Бо що ж, здавалося б, українського, в таких словах як центр, цикл, церква, цибуля?
От що, наприклад, пише Вікіпедія про цибулю: назва укр. цибуля походить через посередництво пол. cebula, cybula і сер.-в.-нім. zibolle, zebulle від лат. caepula, cepula, зменшувальної форми слова caepa, caepe, cepa, cepe («цибуля»). Назву caepula, cepula виводять від гіпотетичного дав.-гр. *κήπη, *κήπια («часник»), можливо, пов'язаного з κήπος («сад»).
Але чомусь ніхто не звертає уваги на частку ци-, це- (си-, се-) в словах, яка найкраще вказує на етнічну приналежність багатьох слів, є таким собі маркером, який стоїть на цілому сімействі так званих «запозичених» слів. Бо зміст цих вказівних часток для українців «ясний як Божий день», на основі цієї частки це (ци, си, се) утворюється безліч українських слів. Наприклад, сі-ми-я - сім’я, це-глина - цеглина тощо.
А скажете, що є українського в таких «латино-грецьких» словах як центр і цикл? А якщо окрім наявності вказівної частки це-ци простежити характерне поєднання декількох приголосних і відновити повноголосся? То вийде повністю осмислений україномовний прототип у вигляді «це НуТРо» (це середина) в слові центр. А той же «цикл» виявиться латинським «обрубком» від «Це КоЛо».
Про це все та ще багато про що читайте в книзі «Від Русі до України. Відновлення історії».
До цієї версії VI століття сьогодні на нашій сторінці один знавець історії з дипломом КНУ імені Тараса Шевченка додав, що слов’яни утворились з балтів, скіфів, кельтів та фіноугрів. Тобто перемішалися «давніші» народи і в результаті етногенезу вилупились слов’яни, серед яких і українці.
Є інша версія - про автохтонний і незмішуваний народ, який веде свої витоки від трипільців з VI тисячоліття до нашої ери.
Але версія трипільців також не дає відповіді на питання: а що до трипільців? І чи трипільці варилися в своєму етнокультурному «казані» і щось до своєї мови і культури тільки додавали від завойовників? Чи взагалі запозичували всі слова?
Зрозуміло, що істина десь посередині. А де?
До речі, дуже цікаво, коли починаються пошуки походження слів в українській мові - тут і іранська, і німецька, і латинська, і балтська. І в цьому питанні якось і забувають про первородність)
Бо що ж, здавалося б, українського, в таких словах як центр, цикл, церква, цибуля?
От що, наприклад, пише Вікіпедія про цибулю: назва укр. цибуля походить через посередництво пол. cebula, cybula і сер.-в.-нім. zibolle, zebulle від лат. caepula, cepula, зменшувальної форми слова caepa, caepe, cepa, cepe («цибуля»). Назву caepula, cepula виводять від гіпотетичного дав.-гр. *κήπη, *κήπια («часник»), можливо, пов'язаного з κήπος («сад»).
Але чомусь ніхто не звертає уваги на частку ци-, це- (си-, се-) в словах, яка найкраще вказує на етнічну приналежність багатьох слів, є таким собі маркером, який стоїть на цілому сімействі так званих «запозичених» слів. Бо зміст цих вказівних часток для українців «ясний як Божий день», на основі цієї частки це (ци, си, се) утворюється безліч українських слів. Наприклад, сі-ми-я - сім’я, це-глина - цеглина тощо.
А скажете, що є українського в таких «латино-грецьких» словах як центр і цикл? А якщо окрім наявності вказівної частки це-ци простежити характерне поєднання декількох приголосних і відновити повноголосся? То вийде повністю осмислений україномовний прототип у вигляді «це НуТРо» (це середина) в слові центр. А той же «цикл» виявиться латинським «обрубком» від «Це КоЛо».
Про це все та ще багато про що читайте в книзі «Від Русі до України. Відновлення історії».
| Читайте також |
| Коментарі (0) |