Сюжет для ненаписаного роману
Безумовно, цей роман має бути пригодницьким. Адже в його головного героя стільки було в житті пригод, що й не злічити. Літописці губилися в їх переліку. Та ще й пригод на широченному просторі – від Великого Новгорода до Києва, від Буди(ще без Пешта) до ставки Орди.
Він має унікальний титул, від якого губляться історики – великий князь Київський, Новгородський і Чернігівський. Губляться, бо якось наче непоєднувані титули. А він таки був князем в цих можних містах.
Мова про святого князя Михайла Чернігівського, день якого сьогодні укупі з його вірним сподвижником боярином Федором відзначає православна Церква, а чернігівська, єдина в Україні церква святих мучеників кн. Михайла і боярина його Федора – особливо, храмовим святкуванням. Як твердить дослідниця Ірина Жиленко, «Св. Михаїл Чернігівський належить до тих непересічних особистостей, яким дуже не пощастило у плані висвітлення їхньої діяльності в літописах». Та ще й галичани на нього зуб мали, бо воював з їхнім Данилом Галицьким.
Йому «повезло» стати князем після поразки старших князів на річці Калці. У Чернігові, де він відзначився молодечою войовничістю – доблестю, що тоді цінувалася. Правив згодом Києвом, але коли й туди добралися монголи, поїхав шукати помочі на захід – та ні Данило Галицький, ні мадярський король не помогли. Мусив їхати просити ярлик на княжіння в хана Бату.Той наказав поклонитися його предкам, кущам та іншим язичницьким символам. Проте князь відмовився – каже, не хочу лише за словом християнином бути, тобі, кажу хану, поклонюся, оскільки Бог сподобив тебе завоювати мою землю, а твоїм кущам – не поклонюся. Князя вмовляли та він не відступився.
Цю дискусію слухали багато християн, що були в полоні, та монголів. Тоді князь із боярином причастилися святих Тайн, що їм дав у дорогу з Чернігова духівник їх о. Іоанн, самі по собі відспівали покаянний канон і …покотилася голова князя з пліч. Вмовляли боярина, щоб той поклонився і став би князем, але й він лишився стійким у вірі.
… Їх обезголовлені тіла ординці викинули за стан на потраву диким звірам. Та вночі, коли звірі наблизилися до тіл, від них засяяло дивне світло і звірі повтікали. Тіла мучеників перевезли до Спаського собору Чернігова, аж доки їх не забрав московський князь Іван Лютий, написавши фіґлярського листа … мертвим князю та боярину. Москва була без святощів і цар згрібав все, що чого дотягувався. Потім, коли вже набралися святощів, мощі чернігівських святих були переміщені до Архангельського собору Кремля, де зараз, як в Україні заговорили про повернення їх додому, московіти просто закопали «под. спуд», тобто під підлогу. Щоб тії хохли не змогли викрасти…
До речі, а Данило Галицький поклонився. Може, ще звідти йде напруження певне між сіверянами і галичанами?
Ну, скажіть, чим не сюжет для роману? Сподіваюсь, коли міська влада Чернігова оголосить конкурс художніх творів\ кіносценаріїв про наше місто, хто такий напише отакий роман про святих князя та вірного його боярина. І буде він перш за все представлений біля пам’ятника святим, що постане коло єдиного в Україні храму їх імені на березі Стрижня.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Він має унікальний титул, від якого губляться історики – великий князь Київський, Новгородський і Чернігівський. Губляться, бо якось наче непоєднувані титули. А він таки був князем в цих можних містах.
Мова про святого князя Михайла Чернігівського, день якого сьогодні укупі з його вірним сподвижником боярином Федором відзначає православна Церква, а чернігівська, єдина в Україні церква святих мучеників кн. Михайла і боярина його Федора – особливо, храмовим святкуванням. Як твердить дослідниця Ірина Жиленко, «Св. Михаїл Чернігівський належить до тих непересічних особистостей, яким дуже не пощастило у плані висвітлення їхньої діяльності в літописах». Та ще й галичани на нього зуб мали, бо воював з їхнім Данилом Галицьким.
Йому «повезло» стати князем після поразки старших князів на річці Калці. У Чернігові, де він відзначився молодечою войовничістю – доблестю, що тоді цінувалася. Правив згодом Києвом, але коли й туди добралися монголи, поїхав шукати помочі на захід – та ні Данило Галицький, ні мадярський король не помогли. Мусив їхати просити ярлик на княжіння в хана Бату.Той наказав поклонитися його предкам, кущам та іншим язичницьким символам. Проте князь відмовився – каже, не хочу лише за словом християнином бути, тобі, кажу хану, поклонюся, оскільки Бог сподобив тебе завоювати мою землю, а твоїм кущам – не поклонюся. Князя вмовляли та він не відступився.
Цю дискусію слухали багато християн, що були в полоні, та монголів. Тоді князь із боярином причастилися святих Тайн, що їм дав у дорогу з Чернігова духівник їх о. Іоанн, самі по собі відспівали покаянний канон і …покотилася голова князя з пліч. Вмовляли боярина, щоб той поклонився і став би князем, але й він лишився стійким у вірі.
… Їх обезголовлені тіла ординці викинули за стан на потраву диким звірам. Та вночі, коли звірі наблизилися до тіл, від них засяяло дивне світло і звірі повтікали. Тіла мучеників перевезли до Спаського собору Чернігова, аж доки їх не забрав московський князь Іван Лютий, написавши фіґлярського листа … мертвим князю та боярину. Москва була без святощів і цар згрібав все, що чого дотягувався. Потім, коли вже набралися святощів, мощі чернігівських святих були переміщені до Архангельського собору Кремля, де зараз, як в Україні заговорили про повернення їх додому, московіти просто закопали «под. спуд», тобто під підлогу. Щоб тії хохли не змогли викрасти…
До речі, а Данило Галицький поклонився. Може, ще звідти йде напруження певне між сіверянами і галичанами?
Ну, скажіть, чим не сюжет для роману? Сподіваюсь, коли міська влада Чернігова оголосить конкурс художніх творів\ кіносценаріїв про наше місто, хто такий напише отакий роман про святих князя та вірного його боярина. І буде він перш за все представлений біля пам’ятника святим, що постане коло єдиного в Україні храму їх імені на березі Стрижня.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |