ШТІРЛІЦ ПРОТИ ІСАЄВА

Опубліковано в газеті "Біла хата".
Події «Сімнадцяти миттєвостей весни» розгортаються в кінці війни. Штандартенфюреру «СС» Штірліцу в цей час на вигляд років сорок п’ять. На його прикладі ми бачимо, що в «СС» служили й досягали значних висот не такі вже й погані люди – добрі, привітні, акуратні, справедливі, чудово виховані. Звісно, заради справи така людина може легко застрелити провокатора, але й повз безпритульного пса не пройде.

У фільмі виразно сказано, що працює Штірліц проти німців ось уже двадцять років. Що являла собою Німеччина в 1925 році? Принижена, розорена, виснажена сплатою надмірних репарацій державам – переможницям у Першій світовій війні, деморалізована й налякана. Різко зросло число самогубств, витрати по держбюджету наближалися до 6 квінтильйонів 553 квадрильйони 521 трильйона марок (хтось може уявити собі таку цифру?), вулиці міст і сіл тероризують озброєні загони різноманітних політичних угруповань, особливо нахабно поводяться щедро оплачувані сталінською владою комуністи – відверто закликають до об’єднання з більшовицькою Росією, розмальовують усе, що можна, потворними написами: «Вибирайте комуністів!», «Хай живе Радянська Німеччина!», «Хай живе Москва!» Згодом Михайло Кольцов, поки його ще цілком справедливо не розстріляли як троцькістського змовника, із властивим йому талантом оспівував їхню діяльність на високих тонах: « Коммунистическая молодежь создала по всей стране озорные отряды мазил. Дерзко измазать лозунгами чистенькую, аккуратную стену богатого дома, нарушить девственную чистоту хозяйского забора», — словом, ось де, люди, ваша слава!.. Те, що зранку безліч охайних німців шкребли, чистили, замазували, зафарбовували, змивали милом сліди нічного хуліганства, до уваги не бралося. «Heil Moskau!» — і решта. Не дивно, що противники такого змосковщення згодом із чистою совістю голосували за Гітлера, (тобто на противагу одному «хайль» з’явилося інше: «Хайль Гітлер!»), вбачаючи в ньому єдиного захисника від вкрай знахабнілих комуністичних банд. Проте поки що ті банди почуваються цілком комфортно. Активісти компартії вільно їздять до Москви, живуть там по півроку і більше, відпочивають на чорноморських курортах, проходять відповідну виучку. Правда, уже набирають силу нацисти, їхні штурмові загони, складені переважно з молоді, що прагне повернення істинно німецького порядку, поступово вибиває з вулиць і пивних залів їх попередніх господарів. Нацистської Німеччини ще нема, є поки що слабенька, роззброєна, для всіх безпечна, глибоко демократична Веймарська республіка, знищувати яку й прибув молодий 25- річний радянський розвідник – шпигун Максим Ісаєв. Які конкретно завдання йому доручені? Допомагати легальним комуністам роздмухувати класову ненависть, розклеювати листівки, битися в громадських місцях із гітлерівськими молодчиками? Та ні, для такого елементарного тактичного плану діяльності у Сталіна є інші кадри. Ісаєв присланий з далекосяжнішою, стратегічного плану метою.

У той час, як промосковські комуністи разом із нацистами дружно, хоч і з різних боків, розхитують, підривають підвалини вільного, парламентарного управління, Ісаєв під псевдонімом Штірліц записується до нацистської партії, проявляє виняткову активність, бо Гітлер у своїх лавах дармоїдів не терпить, і удостоюється вищої для тодішнього нациста честі бути зарахованим до щойно створених виключно з добровольців бездоганного арійського походження елітних частин військ «СС», до того ж у їх розвідувальний підрозділ. Надзвичайно цікаво, як це йому вдалося ?!.

Ви вірите, що есесівського офіцера відзначали похвальними характеристиками й нагородами, просували високо вгору по щаблях службової драбини лише за його любов до дітей, тварин і стареньких бабусь?.. Радянська історіографія так визначила суть охоронних частин «СС»: «Спеціально підібрані терористичні банди для виконання катівських функцій, творення звірячих злочинів у самій Німеччині й на окупованих територіях», скажімо, у тому ж Смоленську, куди за якимось чортом відряджали Штірліца. Ось чим насправді повинен був займатися і, безперечно, займався славний руський парєнь Максим Ісаєв, перевтілюючись у фон Штірліца!

І скільки б полковник Ісаєв не вдавав із себе янгола непорочного, штандартенфюрер «СС» Штірліц йому цього не дозволить. Тут Штірліц різко contra Ісаєв. Тому на казочку про розрадника і захисника вдів та сиріт, принижених, ображених і скривджених краще не зважати. Вона – для окозамилювання. А ось що Ісаєв цілих сім років цілеспрямовано й наполегливо знищував одну з найдемократичніших республік у світі, а опісля на її руїнах так само ударно утверджував владу Гітлера настільки, що той зміг до зубів озброїтися, підім’яти під себе геть усі навколишні європейські держави й дати тим самим Червоній Армії — визволительці привід і можливість увірватися на знекровлені території, несучи «звільненим» народам ярмо комуністичного поневолення, — це безперечно. То чим же він кращий від своїх колег по РСХА? Заодно Штірліц повинен був піднятися якомога вище у структури влади й давати звідти потрібну інформацію.

Його переможне сходження по щаблях службової драбини почалося, очевидно, зі шарфюрера – унтер-офіцера і обершарфюрера – старшого унтер-офіцера. Прості, «народного» звучання есесівські звання значно зрозуміліші від армійських гауптманів та оберстатів: унтерштурмфюрер – молодший лейтенант; штурмфюрер – лейтенант; оберштурмфюрер – майор; оберштурмбаннфюрер – підполковник, і , нарешті, вершинний для Штірліца штандартенфюрер – полковник. Так само, як слово «гундесфюрер» дотепер означає людину, яка опікується собаками, тобто собаковод, собачий лідер, слово штандартенфюрер означає людину, яка може командувати полком. Московське начальство, відзначаючи успіхи свого агента, теж не зоставалося в боргу. Тому, отримавши звання штандартенфюрера Головного імперського управління безпеки, Ісаєв–Штірліц водночас стає полковником Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил СРСР. Грубо кажучи, ласкаве теля двох маток ссе. Уявіть собі, яка гарна подвійна пенсія могла б бути в людини! З доплатою за глибоку секретність.
Елегантна людина і працює елегантно. Проживаючи в затишному приватному особнячку на околиці Берліна (але не в пролетарському районі, звісно) під ласкавою турботою бездоганно вишколеної покоївки, Штірліц вечорами спокійнісінько приймає по радіо вказівки Центру, акуратно бездоганним каліграфічним почерком розшифровує текст аж до заголовку «Юстас — Алексу» й так само акуратно спалює сліди своєї шпигунської діяльності у попільничці на столі, хоч є у нього під боком мистецької роботи старо-дворянський, вишукано-буржуазний камін, після якого в повітрі не залишається підозрілого запаху горілого паперу, що його вранці мимоволі могла внюхати розумна інтелігентна покоївка.

Що ще ми знаємо про підпільну, підкилимову діяльність цього видатного розвідника? Застрелив провокатора, вирвав з лабет гестапо кількох антифашистів, якимось туманним чином начебто завадив гітлерівцям висадити в повітря Краків, щось там нахімічив з експериментальним ФАУ, втопивши його в болоті... А з другого боку ДВАДЦЯТЬ років старанної, непорочної служби в одній із найжахливіших організацій усіх часів і народів. Спробуйте врівноважити. Ось такий він, Ісаєв, один із найпривабливіших, найблискучіших радянських кіногероїв, патріотична діяльність якого за кордоном заслуговує не лише на всенародне схвалення, але й на кулю в підвалах сталінських репресивних структур. До речі, Вождь так і чинив: викликав розвідника з-за кордону в Москву, висував проти нього якесь дике звинувачення і... І хто скаже, що вони, за великим рахунком, того не заслуговували?!

Зрештою, будемо справедливими: талановита Ліознова знімала не примітивну комуністичну агітку, чіпаючи янгольські крила очевидному гріховоднику, а хвилюючу романтичну історію про благородного, високоморального, безумно хороброго лицаря, котрий став несхитно на сторожі честі і справедливості, добра і щастя для всіх народів. Саме таким красунчика В’ячеслава Тихонова в ролі штандартенфюрера «СС» Штірліца і запам’ятаємо.

Володимир ШКВАРЧУК.