Шоумен захопився виставою...
«Шоумен» - так дуже влучно назвав свою книгу про Зеленського Саймон Шустер.
Бо той, хто нині виконує обовʼязки президента України, справді не лише був ним усе своє життя до Банкової, а й залишається таким досі.
Втім, важливо розуміти не лише те, ким він є, а й якими бачить нас. Ми для нього не громадяни, які доручили керувати їх країною, люди з обовʼязками і правами, а лише глядачі, які не мають права втручатися у те, що спостерігають на сцені. Лише захоплюватися, заливатись сміхом чи плакати від побаченого. І головне - аплодувати головній зірці вистави.
Якщо раптом йому здасться, що хтось з акторів поруч отримав трохи більше аплодисментів, то в наступному акті його вже не буде на сцені. Бо він не лише головний актор, але й автор сценарію.
Ще іноді, для поглиблення контакту з аудиторією, когось із зали запросять на сцену, зіграти якусь маленьку роль. Це завжди подобається глядачам, які вірять: запросять і їх.
Його комунікація до українців - це не пояснення, чому він робить так, а не інакше. Бо, звісно, пояснення того, що відбувається на сцені зіпсує сприйняття вистави.
Його спілкування з українцями - завжди драма, сповнена інтриг і несподіваних поворотів, де він із задоволенням бавиться із почуттями глядачів, смішить, лякає, заспокоює, викликає замилування собою.
В такій комунікації точно не потрібні справжні журналісти, які заглядають за куліси, дошукуються, що було справді, що може бути далі. Бо не треба спойлерів: вони псують виставу.
Він так захопився виставою, що спершу не бачив непередбаченої сюжетом пожежі у театрі. А потім, коли не помічати стало неможливо - став імпровізувати, вплітаючи її у на ходу змінюваний сценарій. І грати далі.
Бо так виглядає, ніби він досі знає, чим закінчиться шоу.
Володимир В'ЯТРОВИЧ
Бо той, хто нині виконує обовʼязки президента України, справді не лише був ним усе своє життя до Банкової, а й залишається таким досі.
Втім, важливо розуміти не лише те, ким він є, а й якими бачить нас. Ми для нього не громадяни, які доручили керувати їх країною, люди з обовʼязками і правами, а лише глядачі, які не мають права втручатися у те, що спостерігають на сцені. Лише захоплюватися, заливатись сміхом чи плакати від побаченого. І головне - аплодувати головній зірці вистави.
Якщо раптом йому здасться, що хтось з акторів поруч отримав трохи більше аплодисментів, то в наступному акті його вже не буде на сцені. Бо він не лише головний актор, але й автор сценарію.
Ще іноді, для поглиблення контакту з аудиторією, когось із зали запросять на сцену, зіграти якусь маленьку роль. Це завжди подобається глядачам, які вірять: запросять і їх.
Його комунікація до українців - це не пояснення, чому він робить так, а не інакше. Бо, звісно, пояснення того, що відбувається на сцені зіпсує сприйняття вистави.
Його спілкування з українцями - завжди драма, сповнена інтриг і несподіваних поворотів, де він із задоволенням бавиться із почуттями глядачів, смішить, лякає, заспокоює, викликає замилування собою.
В такій комунікації точно не потрібні справжні журналісти, які заглядають за куліси, дошукуються, що було справді, що може бути далі. Бо не треба спойлерів: вони псують виставу.
Він так захопився виставою, що спершу не бачив непередбаченої сюжетом пожежі у театрі. А потім, коли не помічати стало неможливо - став імпровізувати, вплітаючи її у на ходу змінюваний сценарій. І грати далі.
Бо так виглядає, ніби він досі знає, чим закінчиться шоу.
Володимир В'ЯТРОВИЧ
Читайте також |
Коментарі (0) |