Село закривати не треба
Місцевій владі найважче — сільській, районній, селищній. Треба служити своїм землякам і водночас, звичайно, виконувати вказівки вищих органів влади. І ось тут часто й виникають колізії. Два основні аргументи щодо закриття невеликих шкіл: перше — недостатній рівень знань, які можуть отримати учні, друге — витрати на такі школи у перерахунку на учня значно більші від загальнодержавних.
Стосовно першого. Так, школа бідна, не розженешся за бюджетні кошти, не поспішають допомогти й так звані інвестори, переробники сільгосппродукції, які не проти заробити на селі й селянах. Утім, сумнівно, щоб в усіх інших школах району й області були спортзали й теплі туалети. Хоча не думаю, щоб учні моєї школи, яку я сам колись закінчив, діти мого села були б такі вже невчені, а вчителі такі погані, як фіксує це перевірка райвідділу освіти. Коли вже піде на лихо, то знаємо ціну цим перевіркам.
Між іншим, мала кількість учнів має і позитивний ефект: у класі на 7 учнів учителеві значно легше дійти до кожного школяра, попрацювати з ним, аніж у класі на 30 учнів. А нині ж педагогіка акцентує якраз на «розвитку особистості» школяра.
Тепер щодо фінансових підрахунків. Усе правильно: в малих школах витрати на учня більші, ніж у великих, адже, скажімо, на опалення, ремонт шкіл йдуть однакові кошти — що на 30, що на 90 учнів. Але ж середньодержавна цифра виводиться по всіх навчальних закладах, і якщо по малій школі на учня витрачається на рік 15 тисяч гривень, то в якійсь міській школі на тисячу учнів ця цифра буде в кілька разів менша. А держава ж одна, і сільські діти не винні, що вони сільські, що їхні батьки залишилися в цьому селі жити. Чому ж не підтримати цих селян?
Загалом по Чернігівщині середні витрати на учня більші, ніж по Україні в цілому, і наша обласна влада цілком справедливо намагається довести у столиці, що сюди потрібні інші норми фінансування, що така специфіка нашої області.
А дітей у моєму селі більшає не лише внаслідок народження. Я вже писав: у селі поселяються молоді сім’ї з дітьми, на підході й нові мешканці, нові сім’ї з дітьми. І не в останню чергу тому, що село живе, що тут ще є соціальна сфера. Те ж стосується і вчителів. Можна сказати, що вчителі звільняються, тому й школа стає неперспективною, а можна сказати й навпаки: школу зараховують до таких, от учителі й звільняються.
А взагалі ця дивна бухгалтерія має одне слабке місце, і керівництво району рубає сук, на якому сидить. Бо якщо піти за такою логікою підрахунків, то напрошується ідея закрити… й Куликівський район. То може порахувати, скільки йде бюджетних коштів на утримання райадміністрації і райради, інших райслужб у розрахунку «на одного жителя району»?
Району, в якому кількість мешканців дійшла до невеселої цифри — 18 тисяч (наче ще не так давно було 30 тисяч). І це не якийсь глухий район, це центр Чернігівської області. Боюсь, ця цифра «на душу населення» буде разів у два – три більша, ніж у тих же згаданих сусідніх удвічі – утричі більших районах.
До речі, серед численних відгуків на мою публікацію жоден читач не сказав доброго слова про затію із закриттям шкіл. Натомість чимало хто запитував: скільки коштів витрачається на утримання районної державної адміністрації?
Петро АНТОНЕНКО
Повністю дискусія про закриття шкіл у Куликівському районі між районною адміністрацією та Петром Антоненком подана в номері газети "Сіверщина" за 5 січня.
| Читайте також |
| Коментарі (2) |
|
| |
0
