Секрет пам’яті

Мене вражала дивовижна його пам’ять. Носив у голові цілий рій приказок, приповісток, прислів’їв, казанок і просто запашних і замашних «словенят». Пам’ятав у подробицях, що, де і коли було місяць, рік, тридцять років тому. Я дивом дивувався, а скринька просто відчинялася…

Бувало, каже: «Пригадуєш, як ми говорили про те й те того дня під вечір на березі озера під старими вільхами…» Чи ще десь. І то не раз. Аж поки якось я не спитав його навпростець:
«Як ви може так виразно це пам’ятати?»
«Як? Запахи, звуки, барви того місця, того моменту… Якраз тоді рум’янився пруг –до ясної години. У плесі бив хвостом півсонний ситняг. І сорока заскрекотала на сухій осиці, кличучи пару. А з лужка млосно потягло пересохлим чебриком…»

«І ви таке пам’ятаєте?» – ще більше здивувався я.
«Лише таке і варте пам’яті. Бо це доторки душі?»

І зізнався, що цим речам навчив його в молодості один маляр у Румунії. «Візьми собі за звичай кожного дня знайти щось прекрасне, якусь оздобу натури. І не тільки для ока, це має прищепитися твого серця, всотатися в тебе через пори шкіри. Тоді воно осяде в пам’яті золотими крупинками, наситить її радістю».

Ще одну науку відкрив йому старий рабин із Хуста: «Чоловікові не слід покидати свого ближнього в бесіді, не вділивши йому якогось мудрого вислову. Лиши за собою живне слова. Таким чином і пам’ять свою посилиш, і досвідчення своє пошириш між людей».

Два золоті правила карпатського мудреця. Я згадав про них сьогодні, читаючи звично зранку поезію. Цього разу «спіткнувся» об Рильського:
Все на світі повік не вмирає,
І в ефірі живе кожен звук.

"Світло семи днів".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ