Санскрит -- давня українська мова
Учені різних країн взагалі стають все більш одностайними в переконані, що саме на наших теренах виникла найбільш прогресивна й потужна серед земних цивілізацій індоєвропейська культура й найбільш довершена родина мов – так звані арійські (індоєвропейські) мови. Жодна планетарна мова не оповита таким серпанком загадковості й пошанівку, як санскрит. Його називають прамовою людства, священною мовою, мовою богів.
Лише з 1762 р, коли англійці загарбали Індію, до вчених світу почали надходити відомості про санскрит як мову священних книг, а отже, як найбільш давню мову планети.
І вже зовсім приголомшили світову громадськість новітні дослідження, які показали, що і санскрит, і шумерська мова виникли на берегах не тільки Гангу й Інду, Тигру чи Євфрату, а й Дніпра й інших могутніх українських рік...
Учені різних країн взагалі стають все більш одностайними в переконанні, що саме на наших теренах виникла найбільш прогресивна й потужна серед земних цивілізацій індоєвропейська культура й найбільш довершена родина мов – так звані арійські (індоєвропейські) мови.
Це настільки приголомшливо, що наші вчені до цих пір не можуть отямитися і прийняти цей щедрий дар світової наукової думки.
Перед тим як потрапити в індійські праліси, санскрит тисячоліттями звучав на нашій священній землі.
Із великим зацікавленням і прихильністю зустрічає український загал монографію Василя Кобилюха “Українські козацькі назви в санскриті”.
Санскрит, чомусь “принципово” не вивчають в університетах і не досліджують у наукових інституціях. Як, до речі, і шумерську мову, Досить буде сказати, що А. Кифішин, єдиний у всьому Радянському Союзі, міг читати всі види клинописів.
І це тоді, коли після його революційних відкриттів і після студій В. Кобилюха, стало всім зрозуміло, що без санскриту й шумерської грамоти в історії України нема чого робити. І якби не дарунок долі в образі Кифішина, скрижалі Кам’яної Могили так і залишилися б непрочитаними...
А тим часом для повного їхнього опрацювання, за його ж підрахунками, Україна повинна мати щонайменше 100 знавців клинописів. Так, мабуть, і не менше, санскритологів.
І ми з жалем нині дивимося, як не знаючи санскриту, наші етимологи виводять родовід українських слів з яких завгодно мовних загумінків – і грецьких, і турецьких; і єврейських, а тільки не з праукраїнських.
А тим часом, першокорінь їх закарбовано на скрижалях санскриту. І доки наші лінгвісти не опанують цю мову жерців-волхвів, вони в своїх етимологічних борсаннях демонструватимуть те ж жалюгідне неуцтво, що й нині.
Олексій ГУБКО
| Читайте також |
| Коментарі (2) |
|
| |
0
