Ряси і лампаси
Ряси і лампаси
або Щодо «Русской духовной миссии в Иерусалиме» та інших інституцій російської церковної діяльності закордоном.
Пані Ярослава Міщенко, роблячи огляд на скандал зі служінням ієрарха МПвУ («УПЦ») в Рівному Пімена із російським представником у Святій Землі архімандритом Вассіаном Змєєвим в російському ж жіночому монастирі біля Єрусалиму, звернула увагу на важливу деталь - Змєєв є не лише представником МП в Святій Землі (як керівник «Русской духовной миссии в Иерусалиме»), але також офіційно викритим російським шпигуном. Його спочатку влада Північної Македонії, а потім і Болгарії депортувала саме як шпигуна, який становить загрозу державній безпеці.
Це не завадило спрямувати Змєєва до РДМ в Ізраїль. І саме з цим патентованим, двічі викритим шпигуном молився ієрарх «УПЦ» - МПвУ з Рівного. А може звіт здавав та інструкції отримував?
«РДМ в Єрусалимі» - давній імперський проєкт, створений у ХІХ столітті для просування російських інтересів (державних, церковних та матеріальних) у Святій Землі. На підтримку РДМ було тоді ж створене «Императорское православное палестинское общество» (ИППО).
Після більшовицької революції інтерес влади до обох проєктів був дещо втрачений, але сталінська реставрація Моспатріархії та поновлення інтересу володарів Кремля до Близького Сходу - оживили його.
Разом зі створенням Моспатріархії у 1943 році в її структурі зʼявився «Отдел внешних церковных сношений» - департамент, відповідальний за закордонну активність РПЦ. І якщо в тоталітарному СРСР держава стежила за всіма, за Церквою стежила в квадраті, то за ОВЦС - в кубі. Допуск церковників до візитів у капіталістичні країни, до спілкування з іноземцями - вимагав тотального і неусипного агентурного контролю.
Колись на матеріалах архівів КГБ-ФСБ та інших держструктур можливо ще буде написана правдива історія Моспатріархії та зокрема її ОВЦС, але навіть з того, що відоме зараз, цілком очевидно: ВСІ співробітники відділу проходили поглиблену обробку з боку КГБ. Існувало лише два варіанти того, ким був конкретний працівник ОВЦС: або це була церковна людина, яка завдяки згоді працювати з державою отримувала допуск (сотруднік), або це був співробітник КГБ (офіцер), відряджений «на церковну роботу» (на якісь окремі акції чи на постійній основі).
З 1967 року СРСР розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем. Відтоді та майже до кінця існування совка РДМ в Єрусалимі була ЄДИНИМ представницьким інститутом в Ізраїлі, відкрито напряму повʼязаним з СРСР. Але і до цього моменту призначення в РДМ (керівника і заступника) проходили за особливою процедурою фільтрації. Туди потрапляли лише найбільш перевірені з найбільш перевірених КГБ.
До речі, саме з посади керівника РДМ на посаду голови ОВЦС перейшов Нікодім Ротов - ключовий контрагент радянської системи в Моспатріархії у 1960-70 рр., реальний керівник цієї інституції в останнє десятиліття життя патріарха Алєксія І та в перші роки правління його наступника патріарха Пімєна. І саме біля Нікодіма та під його покровительством розпочав і робив стрімко свою карʼєру Гундяєв - з 1990 по 2008 рр. очільник все того ж ОВЦС, а далі - глава Моспатріархії.
Окремо слід згадати про «ИППО». Як більшовики ліквідували, а потім реставрували під своїм контролем Моспатріархію, так само вони ліквідували, але потім відтворили (вже у середині 1920-х рр.) це «общєство». Яке під радянським контролем до 1992 року називалося «Русское палестинское общество» та діяло під вивіскою АН СРСР, а з 1992 р. знову стало «імпєраторскім».
З 2007 р. ИППО очолює патентований російський генерал-шпигун Стєпашин. І під його орудою ця організація, як і низка подібних (Фонд единства православных народов, Фонд «Русский мир», Россотрудничестао тощо) працює на просування рашизма, в першу чергу на Святій Землі, на Близькому Сході та в елліністичних Церквах.
Одним з головних обʼєктів зацікавлення як церковної (ОВЦС), так і світської (ИППО) ланок чекістської активності на Святій Землі був та залишається Єрусалимський Патріархат. Пошук потенційної агентури та просування агентів у середовищі Патріархату на вищі посади, політика «батога і пряника», фінансування лояльних до Кремля та залякування строптивих - мають системну основу і тривають десятиліттями. При чому після розпаду СРСР ця робота лише активізувалася. Про це теж не слід забувати, особливо коли в середовищі МПвУ починають мантру «ми з Єрусалимом»…
Тож не дивно, що шпигун Змєєв замість того, аби бути схованим у якомусь московському монастирі, поїхав саме до РДМ в Єрусалим - там його кваліфікація та навички особливо затребувані.
А для загалу треба памʼятати, що всяка активність, повʼязана зі структурами та функціонерами ОВЦС МП - це маркер приналежності/лояльності до «ордену православних чекістів», головних будівничих «русского міра». Яскравим втіленням та «магістром» якого є особисто %утін.
Такий собі «Союз ряс і лампас» на службі російської імперії зла.
Митрополит Євстратій ЗОРЯ
або Щодо «Русской духовной миссии в Иерусалиме» та інших інституцій російської церковної діяльності закордоном.
Пані Ярослава Міщенко, роблячи огляд на скандал зі служінням ієрарха МПвУ («УПЦ») в Рівному Пімена із російським представником у Святій Землі архімандритом Вассіаном Змєєвим в російському ж жіночому монастирі біля Єрусалиму, звернула увагу на важливу деталь - Змєєв є не лише представником МП в Святій Землі (як керівник «Русской духовной миссии в Иерусалиме»), але також офіційно викритим російським шпигуном. Його спочатку влада Північної Македонії, а потім і Болгарії депортувала саме як шпигуна, який становить загрозу державній безпеці.
Це не завадило спрямувати Змєєва до РДМ в Ізраїль. І саме з цим патентованим, двічі викритим шпигуном молився ієрарх «УПЦ» - МПвУ з Рівного. А може звіт здавав та інструкції отримував?
«РДМ в Єрусалимі» - давній імперський проєкт, створений у ХІХ столітті для просування російських інтересів (державних, церковних та матеріальних) у Святій Землі. На підтримку РДМ було тоді ж створене «Императорское православное палестинское общество» (ИППО).
Після більшовицької революції інтерес влади до обох проєктів був дещо втрачений, але сталінська реставрація Моспатріархії та поновлення інтересу володарів Кремля до Близького Сходу - оживили його.
Разом зі створенням Моспатріархії у 1943 році в її структурі зʼявився «Отдел внешних церковных сношений» - департамент, відповідальний за закордонну активність РПЦ. І якщо в тоталітарному СРСР держава стежила за всіма, за Церквою стежила в квадраті, то за ОВЦС - в кубі. Допуск церковників до візитів у капіталістичні країни, до спілкування з іноземцями - вимагав тотального і неусипного агентурного контролю.
Колись на матеріалах архівів КГБ-ФСБ та інших держструктур можливо ще буде написана правдива історія Моспатріархії та зокрема її ОВЦС, але навіть з того, що відоме зараз, цілком очевидно: ВСІ співробітники відділу проходили поглиблену обробку з боку КГБ. Існувало лише два варіанти того, ким був конкретний працівник ОВЦС: або це була церковна людина, яка завдяки згоді працювати з державою отримувала допуск (сотруднік), або це був співробітник КГБ (офіцер), відряджений «на церковну роботу» (на якісь окремі акції чи на постійній основі).
З 1967 року СРСР розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем. Відтоді та майже до кінця існування совка РДМ в Єрусалимі була ЄДИНИМ представницьким інститутом в Ізраїлі, відкрито напряму повʼязаним з СРСР. Але і до цього моменту призначення в РДМ (керівника і заступника) проходили за особливою процедурою фільтрації. Туди потрапляли лише найбільш перевірені з найбільш перевірених КГБ.
До речі, саме з посади керівника РДМ на посаду голови ОВЦС перейшов Нікодім Ротов - ключовий контрагент радянської системи в Моспатріархії у 1960-70 рр., реальний керівник цієї інституції в останнє десятиліття життя патріарха Алєксія І та в перші роки правління його наступника патріарха Пімєна. І саме біля Нікодіма та під його покровительством розпочав і робив стрімко свою карʼєру Гундяєв - з 1990 по 2008 рр. очільник все того ж ОВЦС, а далі - глава Моспатріархії.
Окремо слід згадати про «ИППО». Як більшовики ліквідували, а потім реставрували під своїм контролем Моспатріархію, так само вони ліквідували, але потім відтворили (вже у середині 1920-х рр.) це «общєство». Яке під радянським контролем до 1992 року називалося «Русское палестинское общество» та діяло під вивіскою АН СРСР, а з 1992 р. знову стало «імпєраторскім».
З 2007 р. ИППО очолює патентований російський генерал-шпигун Стєпашин. І під його орудою ця організація, як і низка подібних (Фонд единства православных народов, Фонд «Русский мир», Россотрудничестао тощо) працює на просування рашизма, в першу чергу на Святій Землі, на Близькому Сході та в елліністичних Церквах.
Одним з головних обʼєктів зацікавлення як церковної (ОВЦС), так і світської (ИППО) ланок чекістської активності на Святій Землі був та залишається Єрусалимський Патріархат. Пошук потенційної агентури та просування агентів у середовищі Патріархату на вищі посади, політика «батога і пряника», фінансування лояльних до Кремля та залякування строптивих - мають системну основу і тривають десятиліттями. При чому після розпаду СРСР ця робота лише активізувалася. Про це теж не слід забувати, особливо коли в середовищі МПвУ починають мантру «ми з Єрусалимом»…
Тож не дивно, що шпигун Змєєв замість того, аби бути схованим у якомусь московському монастирі, поїхав саме до РДМ в Єрусалим - там його кваліфікація та навички особливо затребувані.
А для загалу треба памʼятати, що всяка активність, повʼязана зі структурами та функціонерами ОВЦС МП - це маркер приналежності/лояльності до «ордену православних чекістів», головних будівничих «русского міра». Яскравим втіленням та «магістром» якого є особисто %утін.
Такий собі «Союз ряс і лампас» на службі російської імперії зла.
Митрополит Євстратій ЗОРЯ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |