Агенти в рясах
Демарш глави Вірменської апостольської церкви Ктрича Нерсисяна (Гарегіна II), який відмовився визнати легітимність новообраного парламенту Вірменії та зігнорував свій виступ на першому засіданні, — це не локальна сварка в Єревані.
Це черговий спалах у системній війні, яку Москва веде проти суверенітету колишніх колоній через свою найстійкішу агентурну мережу — релігійний ієрархат.
1. Вірменія та Грузія: Святий Ечміадзін і ГПЦ як штаби опозиції
З грудня 2020 року Гарегін II послідовно вимагає відставки Нікола Пашиняна. Коли уряд Єревана почав розвертати країну в бік Заходу та шукати альтернативи розваленому ОДКБ, саме Ечміадзін виступив головним тараном Кремля.
Сценарій один в один повторюється у Грузії: Грузинська православна церква (ГПЦ) та її ієрархи роками працюють головним гальмом євроінтеграції Тбілісі, лякаючи населення «втратою традицій» і підігруючи проросійському курсу.
Вірменська апостольська церква (ААЦ) стає осередком проросійського реваншу, маючи прямого представника в Москві — брата Гарегіна II, який очолює російську єпархію.
Обидві ці «незалежні» церкви — такі ж самі вихованці радянської «Ради у справах релігій при КДБ СРСР», як і Московський патріархат.
2. Пострадянський «церковний пакт»: Жодного визнання України
Подивіться на географію пострадянського простору та колишнього Варшавського договору. Жодна з цих церков так і не змогла вирватися з чекістської шинелі:
Молдова: Вища ієрархія Молдовської митрополії — це прямий філіал РПЦ, який блокує європейський вибір Кишинева.
Білорусь: Повна ідеологічна обслуга диктатури та військової агресії.
Польща, Сербія, Болгарія, Чехія і Словаччина: Церковне керівництво в цих країнах формувалося під наглядом радянських спецслужб.
Лабораторний тест на суверенітет: Жодна з цих церков після 2019 року не визнала незалежну Православну Церкву України (ПЦУ) та Томос Вселенського Патріарха. Вони одностайно вишикувалися в шеренгу на захист монополії Москви.
3. Зброя, проти якої Брюссель безсилий
Сьогодні РПЦ та її філії по всьому світу — це чи не найефективніша м'яка зброя Кремля, яка вільно діє в самому центрі Європейського Союзу.Поки російські дипломати висилаються, а медіа закриваються, агентура в рясах продовжує працювати під прикриттям «релігійної свободи».
Показний факт: Євросоюз виявився нездатним ввести персональні санкції навіть проти самого Гундяєва (патріарха Кирила).
Будь-яка спроба Брюсселя внести його до чорних списків миттєво блокується проросійськими проксі всередині ЄС (зокрема Угорщиною), які цинічно прикривають чекіста в митрі заявами про «необхідність збереження релігійного діалогу».
4. Головний парадокс: Чому мовчить і підігрує Київ?
Найбільша трагікомедія розгортається у нас вдома.
В Україні парламент ухвалив закон про заборону релігійних організацій, афільованих із країною-агресором. Проте на практиці ми бачимо дивну саботажну паузу:
Закон є, але реальних суворих кроків щодо реальної ліквідації впливу Московського патріархату (УПЦ МП) влада уникає.
Замість системного очищення від агентурної мережі відбуваються політичні танці, торги та намагання «не зачіпати» консервативний електорат чи окремих церковних олігархів.
ОТЖЕ:
Поки Пашинян у Єревані змушений відкрито йти на таран проти Ечміадзіна, а Європа безпорадно розводить руками перед лобістами Гундяєва, Україна власноруч дає часовий карт-бланш структурі, яка десятиліттями готувала ґрунт для цієї війни.
Доки «церковна спецслужба» Москви працюватиме в тилу, жодна країна на пострадянському просторі не може почуватися у безпеці.
Олександр БРИГИНЕЦЬ
Це черговий спалах у системній війні, яку Москва веде проти суверенітету колишніх колоній через свою найстійкішу агентурну мережу — релігійний ієрархат.
1. Вірменія та Грузія: Святий Ечміадзін і ГПЦ як штаби опозиції
З грудня 2020 року Гарегін II послідовно вимагає відставки Нікола Пашиняна. Коли уряд Єревана почав розвертати країну в бік Заходу та шукати альтернативи розваленому ОДКБ, саме Ечміадзін виступив головним тараном Кремля.
Сценарій один в один повторюється у Грузії: Грузинська православна церква (ГПЦ) та її ієрархи роками працюють головним гальмом євроінтеграції Тбілісі, лякаючи населення «втратою традицій» і підігруючи проросійському курсу.
Вірменська апостольська церква (ААЦ) стає осередком проросійського реваншу, маючи прямого представника в Москві — брата Гарегіна II, який очолює російську єпархію.
Обидві ці «незалежні» церкви — такі ж самі вихованці радянської «Ради у справах релігій при КДБ СРСР», як і Московський патріархат.
2. Пострадянський «церковний пакт»: Жодного визнання України
Подивіться на географію пострадянського простору та колишнього Варшавського договору. Жодна з цих церков так і не змогла вирватися з чекістської шинелі:
Молдова: Вища ієрархія Молдовської митрополії — це прямий філіал РПЦ, який блокує європейський вибір Кишинева.
Білорусь: Повна ідеологічна обслуга диктатури та військової агресії.
Польща, Сербія, Болгарія, Чехія і Словаччина: Церковне керівництво в цих країнах формувалося під наглядом радянських спецслужб.
Лабораторний тест на суверенітет: Жодна з цих церков після 2019 року не визнала незалежну Православну Церкву України (ПЦУ) та Томос Вселенського Патріарха. Вони одностайно вишикувалися в шеренгу на захист монополії Москви.
3. Зброя, проти якої Брюссель безсилий
Сьогодні РПЦ та її філії по всьому світу — це чи не найефективніша м'яка зброя Кремля, яка вільно діє в самому центрі Європейського Союзу.Поки російські дипломати висилаються, а медіа закриваються, агентура в рясах продовжує працювати під прикриттям «релігійної свободи».
Показний факт: Євросоюз виявився нездатним ввести персональні санкції навіть проти самого Гундяєва (патріарха Кирила).
Будь-яка спроба Брюсселя внести його до чорних списків миттєво блокується проросійськими проксі всередині ЄС (зокрема Угорщиною), які цинічно прикривають чекіста в митрі заявами про «необхідність збереження релігійного діалогу».
4. Головний парадокс: Чому мовчить і підігрує Київ?
Найбільша трагікомедія розгортається у нас вдома.
В Україні парламент ухвалив закон про заборону релігійних організацій, афільованих із країною-агресором. Проте на практиці ми бачимо дивну саботажну паузу:
Закон є, але реальних суворих кроків щодо реальної ліквідації впливу Московського патріархату (УПЦ МП) влада уникає.
Замість системного очищення від агентурної мережі відбуваються політичні танці, торги та намагання «не зачіпати» консервативний електорат чи окремих церковних олігархів.
ОТЖЕ:
Поки Пашинян у Єревані змушений відкрито йти на таран проти Ечміадзіна, а Європа безпорадно розводить руками перед лобістами Гундяєва, Україна власноруч дає часовий карт-бланш структурі, яка десятиліттями готувала ґрунт для цієї війни.
Доки «церковна спецслужба» Москви працюватиме в тилу, жодна країна на пострадянському просторі не може почуватися у безпеці.
Олександр БРИГИНЕЦЬ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |