Річка мого дитинства

Річка Бреч. Невелика (всього пів сотні кілометрів), тихоплинна вона несе свої води з довженкового краю (село Матвіївка на Сосниччині) і далі серед корюківських, сновських лісів та лук, щоб далі в єдиному потоці з батьком-Сновом нирнути до Десни-матері.

"Над річкою розташоване місто Корюківка і декілька сіл", - каже Вікіпедія. Серед отих "декількох сіл" і наша Михайлівка.

Тут, на її березі, ми днювали кожного літа в роки свого босоногого дитинства: спочатку, обганяючи один одного, бігли до неї свіжоскошеними покосами, насолоджувалися ароматом прибережного різнотрав'я, а потім купалися до появи "гусячої шкіри", валялися на сонцем розпеченому піску, ловили жменями мальків та ...

Багато води стекло від тих часів. Але наша Бреч все така ж незмінна: спокійна, лагідна і тихоплинна. І ми вже зовсім не такі спритні, як були колись. Бо тепер не біжимо до нашої річки, а спокійно ступаємо її берегом.

Спускаємося до води, щоб вмочити долоні, обтерти ними обличчя і, не піднімаючи очей догори, поглянути у небесну блакить. А через якусь мить - просто стаємо на березі і дивимося на те, як хвилями, що набігають одна на одну, біжать у далечінь брецькі води, а разом з ними, ймовірно, - і наші роки.

Віталій СЕРГІЙКО