Репортаж з канцелярії
Було то двадцятого дня червня місяця, року Божого дві тисячі двадцять шостого, коли ясновельможний пан Кароль Навроцькі, великий магістр Ордена Білого Орла і президент Речі Посполитої Польської, прибув до канцелярії раніше, ніж звичай, бо не спав від третьої години нічної, і причиною безсоння його був не совісний неспокій, який президентам Речі Посполитої загалом невластивий, а повідомлення, що приходили через Telegram.
Зеленський, президент України, відправив Орден Білого Орла назад. "Новою Поштою".
– Psia krew! – прошепотів пан Кароль і опустився на крісло важко, як опускається на крісло людина, котра знає, що день буде довгим.
Зібравшись з духом, відкрив він стрічку новин, сподіваючись, що буря вщухла, але перше, що очі його побачили, було повідомлення про те, що Ющенко теж повертає свого Орла Білого, отриманого у 2005-му, з почестями і без жалю.
– Psia krew! - ще багато разів того ранку пан Кароль шепотів ці слова: кожне нове повідомлення падало на стіл канцелярії, наче третій, четвертий і п'ятий вершники апокаліпсису, яких ніхто не кликав, але які приїхали все одно. Коли у дверях з'явилася Агнєшка, прессекретарка, і вираз обличчя її не віщував нічого доброго, як не віщує нічого доброго темна хмара над Вавелем, пан Кароль вже навіть не здригнувся.
– Пане президенте, Сікорський виступив.
– Що ж він рек?
– Рек він, що Орлом Білим досі нагороджені Катерина Друга, Беніто Муссоліні і Герхард Шредер. І що, цитую, "не варто було починати".
Пан Кароль підвів очі на портрет Качинського, що висів на стіні з часів, коли стіна ця бачила кращі дні. Портрет мовчав, бо був портретом, але мовчав, як здалося Каролю, з докором, а може, і з полегшенням, бо йому не треба нічого коментувати в медіа.
Під вечір до канцелярії прибув гонець "Нової Пошти" з двома посилками з Києва, і пан Кароль відкрив першу власноруч, бо не довіряв помічникам у питаннях національної честі. Всередині лежав Орел Білий і записка рівним почерком: "З повагою, В. Зеленський"
Пан Кароль відкрив другу, і в ній, загорнутий у вишивану серветку, лежав орден Богдана Хмельницького третього ступеня, магнітик з написом "Kyiv is calling" і записка: "Можна не повертати".
– Агнєшко, – вимовив пан Кароль голосом, яким Сенкевич наділяв героїв своїх у хвилини найвищої зосередженості, коли перед ними стояв вибір між честю та глупотою, і честь, як завжди, програвала, – скликайте нараду.
Об одинадцятій годині зібралися в кабінеті: радник з історичної політики, радник з виборчої стратегії, представник Конфедерації, що одразу сів у найбільше крісло, бо вважав, що крісла, як і Креси Всходні, належать тому, хто перший зайняв, та Агнєшка з блокнотом.
– Панове, – почав пан Кароль, і голос його мав ту урочистість, яку мають голоси людей, що ще не зрозуміли масштабу власної помилки, – ситуація змінилася. Замість приниження одного президента ми отримали чергу з багатьох посилок і три тисячі коментарів із мемами про терміни зберігання на відділенні. Потрібні нові ідеї. До парламентських одинадцять місяців.
Радник з виборчої стратегії, єдиний у кімнаті, хто дивився не в документи Інституту національної пам'яті, а в соцопитування, підняв руку обережно.
– Пане президенте, за моїми даними, кожна ескалація з Україною дає два-три відсотки у східних воєводствах. Ефект тримається чотири-шість тижнів, потім потрібен новий подразник. До жовтня 2027-го це чотирнадцять тем. Бандеру ми використали, УПА використали, зерно використали, Орла тепер теж. Залишається десять.
Представник Конфедерації запропонував перейменувати pierogi ruskie на pierogi patriotyczne. Радник з історичної політики придумав додатково висунути територіальні претензії на рецепт вареників.
– А якщо, – несміливо рекла Агнєшка, – просто домовитися з українцями про спільну історичну комісію?
Тиша, що настала, була такою глибокою, що було чути, як у сусідньому кабінеті хтось гортає том "Quo Vadis".
– Пані Агнєшко, – м'яко відповів пан Кароль, і в голосі його була та ніжність, з якою полководці звертаються до тих, кого збираються відправити на найнебезпечнішу ділянку фронту, – якщо ми домовимося, то що я робитиму наступні одинадцять місяців?
Агнєшка записала в блокнот: "Домовитися – не варіант. Потрібно 14 дражливих тем до жовтня 2027".
На столі завібрував телефон, і на екрані з'явилися слова, від яких пан Кароль відчув те, що герої Сенкевича відчували, коли бачили на горизонті пил від ворожої кінноти: "Нова Пошта. Ваша посилка прибула на відділення. Термін зберігання 3 дні".
Пан Кароль подивився на Агнєшку. Агнєшка подивилася на пана Кароля.
– Це Кучма, – сказала вона. – Ющенко буде завтра.
Артем БІДЕНКО
Зеленський, президент України, відправив Орден Білого Орла назад. "Новою Поштою".
– Psia krew! – прошепотів пан Кароль і опустився на крісло важко, як опускається на крісло людина, котра знає, що день буде довгим.
Зібравшись з духом, відкрив він стрічку новин, сподіваючись, що буря вщухла, але перше, що очі його побачили, було повідомлення про те, що Ющенко теж повертає свого Орла Білого, отриманого у 2005-му, з почестями і без жалю.
– Psia krew! - ще багато разів того ранку пан Кароль шепотів ці слова: кожне нове повідомлення падало на стіл канцелярії, наче третій, четвертий і п'ятий вершники апокаліпсису, яких ніхто не кликав, але які приїхали все одно. Коли у дверях з'явилася Агнєшка, прессекретарка, і вираз обличчя її не віщував нічого доброго, як не віщує нічого доброго темна хмара над Вавелем, пан Кароль вже навіть не здригнувся.
– Пане президенте, Сікорський виступив.
– Що ж він рек?
– Рек він, що Орлом Білим досі нагороджені Катерина Друга, Беніто Муссоліні і Герхард Шредер. І що, цитую, "не варто було починати".
Пан Кароль підвів очі на портрет Качинського, що висів на стіні з часів, коли стіна ця бачила кращі дні. Портрет мовчав, бо був портретом, але мовчав, як здалося Каролю, з докором, а може, і з полегшенням, бо йому не треба нічого коментувати в медіа.
Під вечір до канцелярії прибув гонець "Нової Пошти" з двома посилками з Києва, і пан Кароль відкрив першу власноруч, бо не довіряв помічникам у питаннях національної честі. Всередині лежав Орел Білий і записка рівним почерком: "З повагою, В. Зеленський"
Пан Кароль відкрив другу, і в ній, загорнутий у вишивану серветку, лежав орден Богдана Хмельницького третього ступеня, магнітик з написом "Kyiv is calling" і записка: "Можна не повертати".
– Агнєшко, – вимовив пан Кароль голосом, яким Сенкевич наділяв героїв своїх у хвилини найвищої зосередженості, коли перед ними стояв вибір між честю та глупотою, і честь, як завжди, програвала, – скликайте нараду.
Об одинадцятій годині зібралися в кабінеті: радник з історичної політики, радник з виборчої стратегії, представник Конфедерації, що одразу сів у найбільше крісло, бо вважав, що крісла, як і Креси Всходні, належать тому, хто перший зайняв, та Агнєшка з блокнотом.
– Панове, – почав пан Кароль, і голос його мав ту урочистість, яку мають голоси людей, що ще не зрозуміли масштабу власної помилки, – ситуація змінилася. Замість приниження одного президента ми отримали чергу з багатьох посилок і три тисячі коментарів із мемами про терміни зберігання на відділенні. Потрібні нові ідеї. До парламентських одинадцять місяців.
Радник з виборчої стратегії, єдиний у кімнаті, хто дивився не в документи Інституту національної пам'яті, а в соцопитування, підняв руку обережно.
– Пане президенте, за моїми даними, кожна ескалація з Україною дає два-три відсотки у східних воєводствах. Ефект тримається чотири-шість тижнів, потім потрібен новий подразник. До жовтня 2027-го це чотирнадцять тем. Бандеру ми використали, УПА використали, зерно використали, Орла тепер теж. Залишається десять.
Представник Конфедерації запропонував перейменувати pierogi ruskie на pierogi patriotyczne. Радник з історичної політики придумав додатково висунути територіальні претензії на рецепт вареників.
– А якщо, – несміливо рекла Агнєшка, – просто домовитися з українцями про спільну історичну комісію?
Тиша, що настала, була такою глибокою, що було чути, як у сусідньому кабінеті хтось гортає том "Quo Vadis".
– Пані Агнєшко, – м'яко відповів пан Кароль, і в голосі його була та ніжність, з якою полководці звертаються до тих, кого збираються відправити на найнебезпечнішу ділянку фронту, – якщо ми домовимося, то що я робитиму наступні одинадцять місяців?
Агнєшка записала в блокнот: "Домовитися – не варіант. Потрібно 14 дражливих тем до жовтня 2027".
На столі завібрував телефон, і на екрані з'явилися слова, від яких пан Кароль відчув те, що герої Сенкевича відчували, коли бачили на горизонті пил від ворожої кінноти: "Нова Пошта. Ваша посилка прибула на відділення. Термін зберігання 3 дні".
Пан Кароль подивився на Агнєшку. Агнєшка подивилася на пана Кароля.
– Це Кучма, – сказала вона. – Ющенко буде завтра.
Артем БІДЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |