Головна › Новини › ПОГЛЯД
ПОГЛЯД
Про прибиральницю
13-Січ-18 510 0.0 0
У нас в офісі працювала прибиральниця. Це ті люди, яких ніхто ніколи не бачить – вони прибирають офіс рано-вранці, вони вмикають свої пилососи, а потім, вже пропилососивши, навіщось метуть віниками ковролін, вони протирають ганчірками комп’ютерні монітори, залишаючи на них розводи, вони виносять стоси макулатури із порожніх кабінетів, а пакети зі сміттям виставляють, як вартових, уздовж довгого і порожнього коридору. А потім умить щезають – разом зі стосами макулатури, пакетами зі сміттям, швабрами, пилососами і віниками - наче й не було їх тут ніколи, наче вони якісь привиди.

Нашій прибиральниці було років сто. Мені так здавалося, хоча знаючі люди казали – вісімдесят. Вона була маленька і висушена. Спина її була така зігнута, що для того, аби подивися людині у лице, їй доводилося щосили задирати голову.

Казали, що вона працювала, аби допомагати внукові. Що то за внук і чому вона мусила йому допомагати у свої сто років – я так і не дізналася.

Учора вранці я її застала і, як завжди, ми радісно привітали одна одну (я так і не встигла дізнатися, як її звати), і вона зізналась, що впізнала мене по взутті – виявляється, вона усіх впізнавала по взутті, їй і голову не потрібно було задирати, - вона знала хто йде, лише подивившись на його взуття.

А потім, щойно зайшовши, мені знову треба було вийти з офісу – наша прибиральниця все ще мела безнадійно віником офісний ковролін, і вона мене запитала, в жарт: «Що – напрацювалась вже?» Ага, - сказала я і пішла собі далі. А через півгодини її забрала швидка – сердечний приступ. В лікарні вона впала в кому. Тепер шукають сина, аби дав дозвіл на відключення від системи - її мозок вже помер.

«Напрацювалась» - її останні слова, які я почула. Виявляється, вона сказала їх про себе.

Я не знаю, чому я це пишу. Але її слова «що, напрацювалася?» - крутяться в мої голові другий день поспіль . Може, через те, що смерть – це така штука, яку ніхто і ніколи не збагне. Як це - «її нема», якщо ось щойно вона була. А, може, кожному з нас при народженні Ангел-охоронець і справді шепоче годину нашої смерті – а потім кладе палець на наші вуста, лишаючи ямку над верхньою губою, - аби все сказане ним ми забули назавжди? Але ми, попри заборони Ангела, все-рівно пам’ятаємо про цей день - у тій пам’яті, яка з нами переходить зі світів у світи..

І чому мені так печально, коли я думаю про цю стару жінку, яку я майже не знала, яка дуже старалася помогти своєму онукові і яка кожного ранку казала мені: «Здравствуйте, дорогая, а я знаю, что это вы, у вас туфли такие красивые, с пряжкой»

Галя ПЛАЧИНДА



Теги:прибиральниця, Галина Плачинда, етюди



Читайте також

Коментарі (0)
avatar