Дві синички

Якось батько вирішив показати моєму брату, як вони ловили у дитинстві синичок. Він із 44-го, після війни ото й усі забавки були. Так ось. Зробили вони якусь конструкцію, і я, повернувшись одного дня зі школи, побачила вдома клітку, в якій сиділи дві синички. Спочатку було цікаво, брат сипав їм зерно, кришили хліб. Одна їла охоче, друга сиділа на жердинці, обдувшись.

На завтра я летіла зі школи, мов за мною хтось гнався. Вдома нікого не було. Забігла, портфель і пальто кудись кинула. Й до синичок. А там… На жердинці одна. Друга лежала на дні клітки з розбитим клювиком…
Кілька хвилин стояла я, мов паралізована. Потім винесла клітку на вулицю, випустила бідну пташку. А другу закопала під яблунею…

Минуло стільки часу, а я й досі не можу згадувати цю історію без сліз. До глибини душі мене вразив вчинок маленької пташки, яка не хотіла миритися з тим, що мала, загинула сама, цим самим, врятувала життя своїй подружці. Хтозна, скільки б та прожила у неволі...

Так і люди. Одні пристосовуються, терплять, інші ладні розбитися на смерть заради своєї мети. Знаєте, чого навчила мене ця сумна історія про двох синичок? Не здаватися!

Наталія БУШАЙ