Про мову і пі...рів

До речі, про мову "на передку" і наших "мальчіков", які "тоже на русском говорят".

Я зараз у одній з лісосмуг на Запорізькому напрямку, у бліндажі ховаюся від дронів із побратимами, які є вихідцями хто зі Сніжного (Донбас), хто із Сум - і вони всі стараються українською і між собою, і зі мною. Не завжди все виходить, але, дідько, стараються. Бо розуміють, що мова - це наш ідентифікатор. Наша цінність. Мова важлива.

Старлінк жорстко лагає, ніяк уже третій день оновлення не вантажиться, але інтернет дозволяє писати цей пост.

Зайшли от якраз суміжники з 92-ї перечекати КАБи (вони тут щодня, як по графіку, можна годинник звіряти), попили водички, викрутили мокрі наскрізь від поту убакси і розказують історію про те, як після двох діб без сну під ранок починаються галюцинації, ввижаються силуети в кущах, вчувається звук ворожих FPV в дзижчанні комарів, а одного разу, кажуть, дядько наче з'їхав з глузду і почав насипати чергами в сусідній маленький бліндажик, біля якого вони стали на ночівлю.

- Фікс, ти очманів? То ж наші!
- та то пі-ри!
- та вони ж із нами знайомилися, ми їх бачили, чого ти вирішив, шо вони пі-ри?
- та кажу вам пі-ри! Вони між собою по-рускі говорять!

Всі сміються.
А я розумію, що ця історія – не зовсім про галюцинації від перевтоми. Вона передусім про те, що мова – важлива. Тим паче тут, у лісосмузі неподалік лінії бойового зіткнення.

Богдан КУТЄПОВ