Про мовний скандал у Буковелі і не лише

Учора до мого сина з фронту приїжджав друг дитинства. Я знаю цього хлопчика з 2 років. (Ви стопітсот разів чули про зросійщених захисників, і думаєте, що всюди так, але є й інші ситуації – і такі ситуації не виняток). Він Розповів, що в їхній роті немає російськомовних. Може було двоє, але й вони розмовляють з усіма українською. Позиції ворога так близько, що коли ті щось кричать між собою, то наші це чують. Якою мовою перегукуються вороги? Московською. Коли наші хлопці беруть полоненого і допитують його, якою мовою він говорить? Московською.

- Уявіть собі мій стан, коли я приїжджаю в Київ і чую тут московську мову. Мене реально смикає! Як я повинен після фронту це сприймати? Моя реакція – я чую ворогів!

А тепер про Буковель. Мовний конфлікт. Військовий на реабілітації зробив зауваження бізнесюку і його силіконовій тьолці на відпочинку, щоб не розмовляли поруч з ним мовою ворогів, бо його це тригерить. Парочка послала військового в Бахмут.

До яких пір будуть продовжуватися в нашій країні ці психологічні тортури над україномовними?
Чи бачили ви це відео? Подивіться. Я вражена, настільки виважено говорить військовий. Його цькують, а він спокійний. Не кричить, не хапається за ніжку стільця. Більше, він не просто врівноважений, а й чи не усміхнений з голосу. І знаєте що? І мене це не радує! Ні! Бо ми, українці, насправді, вже задовбалися тримати марку за будь-яких обставин. Ми задовбалися у відповідь на несправедливість говорити спокійно і гарно. Ми вже задовбалися не мати право на свої емоції і не мати право їх проявити, навіть коли нас виводять. Кожна людина має право на свої емоції, але тільки не українець! Бо навіть у таких обставинах українець не має права дати собі волю перед усілякими паскудниками.

У мене питання, до яких пір будуть знущатися над українцями в Україні? Навіть у суді є таке поняття, як стан афекту. Але українець не має права на цей стан. Українець, навіть в такій стресовій ситуації повинен залишатися доброзичливим, врівноваженим. Він не має права розсердитися. Він повинен ТЕРПІТИ. Але ця ситуація в Буковелі з нашим захисником насправді давала йому всі підстави розлютитися! Так! Дає підстави психанути, не стриматися. Посваритися. Накричати. Вихлюпнути себе. Не тому, що українець поганий. А тому, що його доводять! Але й тут українець повинен зберігати своє лице, терпляче зносячи насмішки і тримаючи свої нерви при собі. Бо навіть ті, хто його поважає і хто йому співчуває, побачивши від нього хоч і дуже справедливу агресію, – його ж засудить.

І не розповідайте нам про мальчіков в акопах. Якщо для них мова ворогів – рідна, можу лише їм поспівчувати. Як співчуваю, що в них немає душу. Але це не значить, що вся країна теж не повинна мати душ. Як співчуваю, що в них немає нормального туалету з унітазами, але це не означає, що все суспільство не повинно мати туалетів. І взагалі, мова зараз не про них… і не про фронт.

Ми говоримо про тил. Різні вурдалаки з інстатьолками продовжують мотлошити суспільство, українців і україномовних захисників своїм язиком, сіючи розбрат і ворожнечу. Бо їм так комфортно.

Зарубайте вже собі на носі: московитський язик – це мова московитів, які на нас напали. Це і ваша мова теж? Нас ваша мовна шизофренія не обходить! Від мови ворога нас ковбасить – і це НОРМАЛЬНА реакція. Мова московитів для України – чужа! Не хочете потрапляти в конфліктні ситуації? То не створюйте їх! Ви – подразник. ВИ! Припиніть створювати конфліктні ситуації і бути подразником для наших захисників. Ми повинні їх берегти, їхнє здоров’я і нерви. І наш простір повинні берегти від сміття.

Лариса НІЦОЙ
Колаж Ніжин Ньюс