Мова бійців

Велика частка моєї роботи - це, власне, голоси й розповіді бійців. Час від часу цитую їх тут, на своїй сторінці. Бо важливо, щоб вони прозвучали в первинному вигляді - “непричесані”, зокрема щоб у них зберігалися особливості мовлення. Наприклад, за вимовою і за діалектизмами майже завжди можу визначити, звідки солдат родом: Чернігівщина, Полтавщина, Вінничина… От подолян з тієї ж Вінничини часто можна впізнати за твердим закінченням дієслів: “ходит”, “робит”, “знают”; або за наголосами: “бАжання”, “насамперЕд”.

От і в тих фрагментах, які тут наводжу, зберіг деякі особливості мовлення бійця.

Говорить побратим - піхотинець:
-Коли нас ноччю зненацька взяли КАБами, вони лягали отак от від нас - такий самий був бліндажОк - поперед нас метрів десять вони лягали. І от перекриття просто - ххху! - здуло. Зняло. Тоді було дуже страшно. В думках уже прощався з рідними.
Але, слава Богу, припинилося. Ми до ранку вижили. Зразу почали окопуватися ще глибше, маскуватися. Ну, відновлювати позицію.

Оце от дуже запам'яталося.
-Був один поранений від fpv. Довелося накладати турнікети, виносити його - ще й через “откритку”, де всьо видно. Ну, слава Богу, ми бистро перебігли. Зі мною був мій побратим, “Іззі” - ми з ним мінялися. Спочатку я на плечах несу, потім він. І отак от метрів двісті треба було проскочити. І ззаді хлопчина висів тоже такий не маленький. То я б тих двісті метрів, наверно, не стягнув би. А так мінялися, - винесли його. Дочекалися евак. Евак вивіз, всьо. Хлопчина живий.

-В мене є родичі, однокласники, які зараз за кордоном, от. Даже і в мій адрес була фраза: “Ми тебе туди не посилали”. Я кАжу: “То понятно, кАжу. Тільки завдяки мені і таким як я ви ще будете мати змогу повернутися в цю країну. Но єслі ми тута не вдержимся - ви вже сюди не повернетесь. Бо не буде куди”.
Моя думка: якби по бАжанню треба щоб людина йшла воювати. Якщо він не хоче йти служити, то що я, його за ногу сюди затЯгну? Даже нехай ТЦК зловлят там, відправлят - приїде він, наприклад, даже в другу лінію - він же всьо равно втіче в СЗЧ! Ну так нАшо таку людину сюди відправляти? Він втіче.
Але ну всьо равно комусь воювати треба. Бо якщо всі відмовляться - то, я думаю, всі розуміють, чим це все закінчиться.
Я думаю, що резерв людей ще є - невеличкий такий резерв, але він є.

-Я от думаю завжди про дружину, про сім'ю свою. Батьків якби у нас уже немає, а от у мене є рідна сестра, про яку я думаю. Є дружина. Балакаю з ними, коли вихожу вже з позиції. Вони мені надают якби такої наснаги - працювати, вистоювати це все, триматись.

Олексій МАСЛОВ