Про мову еліти.
Після прощання з Левком Лук'яненком зустрів неподалік парламенту групку керівників Національної ради з питань телебачення і радіомовлення на чолі з її керівником. Різанула вуха відбірна російська в розмові між собою цих патріотів "при виконанні службових обов'язків". Знаю, що мені дорікатимуть, мовляв "вони ж професіонали", або "вони ж рускоязикіє патріоти", або "вони ж не на роботі, а між собою можна і на радном язикє". Цілком погоджуюсь наперед з такою або іншою критикою своєї рефлексії. Можливо така болісна реакція спричинилася після панахиди за Л.Лук'яненком, який здобув для цих "патріотів при посаді" незалежність, але так і не дожив до української України.
Та на другий день відчуття неправильності повернулося. Часто у нас критикують виборців за те, що обирають у владу всяке таке. Іноді й сам грішу надмірною вимогливістю до співгромадян, наприклад не можу пробачити те, що у 1991 році не обрали президентом України В.Чорновола і тим самим прирікали мене і всю країну на злидні і корупцію упродовж 27 років. Але коли бачу от таке перетворення з показного "патріота при виконанні службових обов'язків" на високій посаді, яка має прямий вплив на формування громадської думки в теле- і радіо-просторі на звичайнісінького зросійщеного обивателя мені стає сумно.
Згадую нашу дискусію в студії Остапа Дроздова "Ну, що ми за народ такий?!". Переконуюсь дедалі більше, що не народ, а еліта має нести першочергову відповідальність за дії правлячого класу. Угодовство і безпринципність значної частини української еліти, її боягузтво і продажність - ось головні причини нашої бідності і неуспішності. Чому досі національна еліта не відновить традицію руконеподаваності мерзотнику, шахраю, брехуну, зраднику? Тільки тому, що він міністр, депутат, президент чи якийся інший начальник?!
Пишаюся знайомством з Василем Шкляром, який мав мужність відмовитися від Національної премії і грошової винагороди з рук Януковоча. Цей та деякі інші приклади непокори еліти, а також сплески народної ініціативи 2004 та 2013-14 років, Врадіївка, Податковий і Мовний майдан не дають вмерти надії на те, що колись і у нас з'явиться справжня українська національна еліта.
Начувайся тоді, правляча біомаса!
Андрій НІЦОЙ
Та на другий день відчуття неправильності повернулося. Часто у нас критикують виборців за те, що обирають у владу всяке таке. Іноді й сам грішу надмірною вимогливістю до співгромадян, наприклад не можу пробачити те, що у 1991 році не обрали президентом України В.Чорновола і тим самим прирікали мене і всю країну на злидні і корупцію упродовж 27 років. Але коли бачу от таке перетворення з показного "патріота при виконанні службових обов'язків" на високій посаді, яка має прямий вплив на формування громадської думки в теле- і радіо-просторі на звичайнісінького зросійщеного обивателя мені стає сумно.
Згадую нашу дискусію в студії Остапа Дроздова "Ну, що ми за народ такий?!". Переконуюсь дедалі більше, що не народ, а еліта має нести першочергову відповідальність за дії правлячого класу. Угодовство і безпринципність значної частини української еліти, її боягузтво і продажність - ось головні причини нашої бідності і неуспішності. Чому досі національна еліта не відновить традицію руконеподаваності мерзотнику, шахраю, брехуну, зраднику? Тільки тому, що він міністр, депутат, президент чи якийся інший начальник?!
Пишаюся знайомством з Василем Шкляром, який мав мужність відмовитися від Національної премії і грошової винагороди з рук Януковоча. Цей та деякі інші приклади непокори еліти, а також сплески народної ініціативи 2004 та 2013-14 років, Врадіївка, Податковий і Мовний майдан не дають вмерти надії на те, що колись і у нас з'явиться справжня українська національна еліта.
Начувайся тоді, правляча біомаса!
Андрій НІЦОЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |