Про «хохломанію» і не тільки…

В газеті "Сіверщина" за 28 липня опубліковано добірку матеріалів з приводу вшанування однієї із жінок Пабло Пікассо - Ольги Хохлової, що родом з Ніжина. Вашій увазі - одна із публікацій. Інші шукайте в друкованому варіанті газети "Сіверщина" - його можна придбати в кіосках Чернігова. А надалі краще передплатити...

Ніжинське культурне життя не надто рясніє подіями, а тому коли його мешканцям нагадують про їхню причетність до сонму великих людей чи видатних явищ, вони якось надто серйозно, щоб не сказати більше, на це реагують.

Спочатку ніжинці були дуже потішені, дізнавшись про народженого в місті Марка Бернеса, який, мабуть, про Ніжин не згадав жодного разу. Тепер взялися за вславлення Ольги Хохлової – пересічної балерини знаменитої російської трупи Дягілєва. Хохлова впала в очі великому художнику Пабло Пікассо, навіть стала його дружиною, хай і на недовгий час. Особливо не роздумуючи, не переймаючись аргументами, наші діячі від культури назвали вулицю її дівочим прізвищем. Дівочим - бо ж якесь близьке й рідне. Чому не Ольга Пікассо,тобто прізвище, яке вона носила впродовж життя? Видалось, певно, смішним, ньювасюківським. «Хохломанія» здолала. Дівоче прізвище дружини Пікассо, ймовірно, звучить як пароль свого, близького нашим культуртрегерам. Інший аргумент важко придумати. Так хочеться бути причетними до великих і позостатись самими собою.

Але ця акція породила питання, чи є підстава називати вулиці міста іменами дружин видатних діячів культури?
Візьмемо випадок того ж Пікассо.

На загал жінки й Пікассо – тема делікатна. Великий художник був чоловіком коханливим, хтивим поціновувачем жіночої краси. Іменами жінок, які пройшли крізь його життя, можна назвати вулиці не лише Ніжина, а ще вистачить і на Авіньйон.

Пікассо, надмір охочого до «поглинання» жінок, прозивали Людожером. Жіноцтво вабила і брутальність його чоловічої природи, і дивовижна харизма. Якщо до цього додати славу й багатство, стане зрозумілим, чому жінки летіли до нього, наче комахи на вогонь. А потім помирали від раку (не тільки Хохлова), накладали на себе руки (вішались і стрілялись). Один із біографів писав про Ольгу Хохлову: «Вона пройшла по його життю, як тінь. Ковзнула, наче її й не було». І в пам’яті художника полишились лише два російські слова: папіроска і карандаш. Але цього виявилось цілком достатньо, щоб назвати в Ніжині вулицю іменем Хохлової.

Про св. Іоанна Максимовича, уродженця міста Ніжина, наприклад, не згадали, коли шукали нові назви вулиць, а от маловідому балерину не забули. І буклет видали, і пам’ятну дошку повісили на церковній огорожі.
Місце, до речі, вибране правильно, хай буде.

А ось з вулицею явно перестарались, «перехохлили».

Павло МИХЕД, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу слов’янських літератур Інституту літератури Національної академії наук України