Про "героїв Росії"

Учора повернулись з Одеси десь о пів на четверту ранку, викликали таксі (404). Приїхало червоне Пежо ( у номері є 47). Все нормально, в салоні тепло, затишно. Їдемо, грає музика. Неголосно, але дуже чітко чути слова пісні: "...герои России, что спасли и меня, и тебя". Раз-другий.

Десь біля заводу Ельворті питаю таксиста:
-- Що це за радіо ви слухаєте з такими піснями?

Він зразу не зрозумів:
--Так єто запись,Стас Міхайлов.
-- А що це за такі пісні? Це про тих героїв Росії, які наших на Донбасі вбивають?
-- Та что наши. Жидов нада убивать. Ми словяне.
-- Та ми не закликаємо нікого вбивать, тільки окупанти нам тут не потрібні. Росія -- це окупант.
-- Да у меня все родствєнікі в России живут!
-- Та яка різниці, де ваші родствєніки? Ви що не розумієте, що Росія сьогодні творить в Україні і у світі?

Розмова почала переходити на підвищені тони. Василь, можливо, трохи некоректно, наказав:
--Зараз же виключ це!

Очевидно, ця фраза таксиста збісила. Він почав кидати машиною у різні боки. Добре, що вже встигли виїхати на тільки-но відремонтовану Полтавську, та й транспорту о цій порі там не було. Потім зупинився і почав витягати Василя з салону, виходь, мовляв, поговоримо. Ледве його трохи заспокоїли. Він таки довіз нас. Ми розрахувались і на його обурення та образи відповіли:
-- Пам'ятайте, де ви живете. Любите Росію -- їдьте туди. А тут не буде ніяких героїв Росії!

Світлана ОРЕЛ