Німецьке видання «Die Zeit» опублікувало викривальну статтю про Росію
«Гучне мовчання Німеччини» — саме під такою назвою вийшов матеріал у авторитетному німецькому щотижневику «Die Zeit», авторства британсько-німецького журналіста Алана Позенера.
Не дивлячись на те, що текст просякнутий цитатами Фрідріха Енгельса, в публікації дуже чітко викривається «царська» і «агресивна» політика Росії та піддається критиці зовнішня політика Німеччини.
«Поки Німеччина залежить від російського газу, вона залишатиметься заручником Владіміра Путіна з точки зору зовнішньої політики», — зазначає Позенер.
Автор нагадує про зв'язки окремих політичних та бізнесових кіл Німеччини, залежних від російського «Газпрому», що прагнуть зближення з Кремлем в умовах «нової холодної війни». Окремо при цьому підкреслюється роль екс-канцлера ФРН Герхарда Шредера — «шанувальника Путіна та лобіста «Газпрому».
У матеріалі також згадується право-популістська політична партія «Альтернатива для Німеччини», друзі Путіна — угорський політик Віктор Орбан та фрацузька політикиня Марін Ле Пен, а також панславісти на Балканах, які за російської підтримки ставлять питання перерозподілу Боснії та Герцеговини за етнічним принципом.
В продовження теми Позенер наводить наступні цифри та аргументи:
«Нафта і газ складають 60 відсотків російського експорту та 40 відсотків державних доходів. Як і у всіх країнах, які живуть з вуглеводнів, згадайте Саудівську Аравію та держави Перської затоки, Ірак та Іран, Венесуелу, така ситуація призводить до застою майже у всіх інших галузях економіки. Росія не може конкурувати з малими державами, такими як Південна Корея чи Ізраїль, у промислових або високотехнологічних областях, не кажучи вже про такі країни, як Китай, США чи Європейський Союз. Однак Європа отримує 30 відсотків нафти та 40 відсотків поставок газу з Росії. Пропорції настільки ж високі для Німеччини. Поки це так, Європа залишатиметься заручником Путіна з точки зору зовнішньої політики», — наголошує автор.
В статті також згадується про посилення впливу Росії в Білорусі після нещодавніх протестів, тиск кремлівської влади на опозицію, отруєння Навального, інформаційні атаки російської «армії тролів».
Перераховуються і інші злочини РФ, зокрема вибухи на складах зброї в Чехії 2014 року, кібератаки на Бундестаг 2015 року, втручання в «Breхit» та президентські вибори у США 2016 року і навіть газова війна Росії проти України 2009 року, коли, на думку журналіста, Європа зрозуміла, що «Путін готовий використовувати природний газ як зброю».
Україні, до речі, в публікації приділено особливу увагу, зокрема її крокам у напрямку євроатлантичної інтеграції. Згадується і про дії української влади «проти проросійських олігархів та засобів масової інформації».
При цьому Позенер висміює практику німецьких ЗМІ писати про президента Володимира Зеленського як про «екс-коміка», замовчуючи при цьому його єврейське коріння, «оскільки це суперечило б кремлівському міфу про те, що український патріотизм є синонімом антисемітизму».
Наприкінці своєї статті Позенер нагадує про сталінські репресії проти українців та наголошує на необхідності практичної підтримки інтеграції України до ЄС та НАТО з боку Німеччини, саркастично підсумовуючи, що «гучне німецьке мовчання щодо цього майже перекрикує гучну російську пропаганду».
Довідка: «Die Zeit» («Час») — німецький щотижневик, який видається з 1946 року. Має ледь не двомільйонну аудиторію читачів та майже півмільйонний наклад.
Андрій ЩЕКУН
Не дивлячись на те, що текст просякнутий цитатами Фрідріха Енгельса, в публікації дуже чітко викривається «царська» і «агресивна» політика Росії та піддається критиці зовнішня політика Німеччини.
«Поки Німеччина залежить від російського газу, вона залишатиметься заручником Владіміра Путіна з точки зору зовнішньої політики», — зазначає Позенер.
Автор нагадує про зв'язки окремих політичних та бізнесових кіл Німеччини, залежних від російського «Газпрому», що прагнуть зближення з Кремлем в умовах «нової холодної війни». Окремо при цьому підкреслюється роль екс-канцлера ФРН Герхарда Шредера — «шанувальника Путіна та лобіста «Газпрому».
У матеріалі також згадується право-популістська політична партія «Альтернатива для Німеччини», друзі Путіна — угорський політик Віктор Орбан та фрацузька політикиня Марін Ле Пен, а також панславісти на Балканах, які за російської підтримки ставлять питання перерозподілу Боснії та Герцеговини за етнічним принципом.
В продовження теми Позенер наводить наступні цифри та аргументи:
«Нафта і газ складають 60 відсотків російського експорту та 40 відсотків державних доходів. Як і у всіх країнах, які живуть з вуглеводнів, згадайте Саудівську Аравію та держави Перської затоки, Ірак та Іран, Венесуелу, така ситуація призводить до застою майже у всіх інших галузях економіки. Росія не може конкурувати з малими державами, такими як Південна Корея чи Ізраїль, у промислових або високотехнологічних областях, не кажучи вже про такі країни, як Китай, США чи Європейський Союз. Однак Європа отримує 30 відсотків нафти та 40 відсотків поставок газу з Росії. Пропорції настільки ж високі для Німеччини. Поки це так, Європа залишатиметься заручником Путіна з точки зору зовнішньої політики», — наголошує автор.
В статті також згадується про посилення впливу Росії в Білорусі після нещодавніх протестів, тиск кремлівської влади на опозицію, отруєння Навального, інформаційні атаки російської «армії тролів».
Перераховуються і інші злочини РФ, зокрема вибухи на складах зброї в Чехії 2014 року, кібератаки на Бундестаг 2015 року, втручання в «Breхit» та президентські вибори у США 2016 року і навіть газова війна Росії проти України 2009 року, коли, на думку журналіста, Європа зрозуміла, що «Путін готовий використовувати природний газ як зброю».
Україні, до речі, в публікації приділено особливу увагу, зокрема її крокам у напрямку євроатлантичної інтеграції. Згадується і про дії української влади «проти проросійських олігархів та засобів масової інформації».
При цьому Позенер висміює практику німецьких ЗМІ писати про президента Володимира Зеленського як про «екс-коміка», замовчуючи при цьому його єврейське коріння, «оскільки це суперечило б кремлівському міфу про те, що український патріотизм є синонімом антисемітизму».
Наприкінці своєї статті Позенер нагадує про сталінські репресії проти українців та наголошує на необхідності практичної підтримки інтеграції України до ЄС та НАТО з боку Німеччини, саркастично підсумовуючи, що «гучне німецьке мовчання щодо цього майже перекрикує гучну російську пропаганду».
Довідка: «Die Zeit» («Час») — німецький щотижневик, який видається з 1946 року. Має ледь не двомільйонну аудиторію читачів та майже півмільйонний наклад.
Андрій ЩЕКУН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |