Прихований Булгаков
Вчора був день народження Булгакова. Щось давненько усі мовчать про цього киянина - стовпа рускава міра, українофоба, який має музей у Києві, і пам'ятник, який захищають від російських ракет, хоч він і новоділ, а ще фігурку від Юлії Бевзенко - мовляв це один із символів Києва. З нагоди дня народження хочу знову згадати про Міхаіла.
----
Часто чую, що Булгаков – це людина своєї епохи. Але в період революцій, в тому числі національних, в період бурхливих подій Міхаіл Афанасьєвіч продовжував сповідувати монархізм. Він не сприймав українців – в його творах немає про них жодного доброго слова.
Булгаков – син переселенців із Орловської губернії. Його батько взагалі був цензором, який відповідав за очистку всього друкованого від української та польської мови. Тому Булгаков – не людина епохи, а скоріше людина власної “інформаційної бульбашки”.
Відразу скажу, що до Булгакова як письменника, ставлюся із повагою. Вважаю його талановитим автором. Я прочитав майже усі його твори, деякі – неодноразово. Але талант зовсім не скасовує того, що він був українофобом, монархістом та ще й стовпом “руского міра”.
Народився Михайло, точніше Міхаіл, як його ім’я написали у назві його київського музею, в священицькій родині. Його батьки приїхали в Київ із Орловської губернії. Батько Афанасій викладав історію у Київській духовній семінарії. А із 1893 року, аж до смерті у 1907 році працював цензором західної літератури, цензорував авторів, які писали польською та українською мовою, на той час забороненою.
Уявляєте, в якій атмосфері зростав Міхаіл? Це він і показав у єдиному своєму значному творі про Київ – “Белая гвардия”. Варто також зазначити, що в цьому творі він обманює своїх читачів в дусі московських пропагандистів, формуючи образ російсько-монархічного Києва, захопленого карикатурною сепаратисько-селянською українською меншістю.
Екскурсоводи “винайшли” булгаковські місця в Києві: де він любив гуляти, сидіти в парку. У Києві є музей і пам’ятник Булгакову, а ще – табличка цікавого проекту “Шукай”. Пам’ятник і музей тому, хто не сприймав українську націю та мову. У Києві проводять булгаковські екскурсії. На двох я колись побував. Російськомовні, проросійські – на цих екскурсіях я взагалі не зрозумів: Україна незалежна, чи вона й досі “частина Росії”.
Більшість екскурсантів, на мою думку, були відверто обмануті рекламою, модою і пропагандою – десятиліттями їм товкли, що Булгаков – це єдина літературна зірка світового рівня, яка народилася в Україні, хоча ще Гоголь може. Також на екскурсії розповідали, як Булгаков шанував загальнолюдські цінності – честь, любов. Угу, зразу мені подумалося, людські цінності цінував – згадати лише його подвійну зраду Тетяни Лаппа – першої дружини, яка врятувала йому життя.
Щодо світової зірковості Булгакова є дуже великі сумніви. Ніколи Міхаіл Афанасьєвич не був зіркою рівня Діккенса, Бальзака чи Хемінгвея. Я б порівняв рівень його популярності із футболістами – Андрієм Шевченком, володарем Золотого м’яча, та Андрієм Ярмоленком – талановитим, забивним і відомим в Україні плеймейкером.
Основні аргументи фанатів – Булгаков народився у Києві, в Україні, тому йому тут є пам’ятник і музей. Дарма, що він українофоб, монархіст, що писав виключно російською мовою і 90% його творів – про Росію.
Ось декілька цитат із творів письменника, які показують його відношення до українців та української мови.
перед ним лежала тоненькая, отпечатанная на дешевой серой бумаге книжонка: “Игнатий Перпилло – Украинская грамматика”.
Хай живе вильна Украина вид Киева до Берлина! Полгода он издевался над русскими офицерами, издевался над всеми нами. Кто запретил формирование русской армии? Гетман. Кто терроризировал русское население этим гнусным языком, которого и на свете не существует? Гетман. Кто развел всю эту мразь с хвостами на головах? Гетман”.
“Я позавчера спрашиваю этого каналью, доктора Курицького, он, извольте ли видеть, разучился говорить по-русски с ноября прошлого года. Был Курицкий, а стал Курицький… Так вот спрашиваю: как по-украински “кот”? Он отвечает “кит”. Спрашиваю: “А как кит?” А он остановился, вытаращил глаза и молчит. И теперь не кланяется. Слова “кит” у них не может быть, потому что на Украине не водятся киты, а в России всего много. В Белом море киты есть…”
Екскурсоводи “винайшли” булгаковські місця, повидумували, де він любив гуляти, сидіти в парку, де його хрестили і вінчали.
Наприклад, відомо, що Булгаков народився у будинку, який належав до садиби священика Матвія Бутовського, але частину цієї садиби знесли ще у 20 роки минулого століття, а решту – перед будівництвом нової Воздвиженки.
Точно не відомо, де стояла та садиба, і в якому із її будинків чи то навіть у флігелі, народився Міхаіл. Але екскурсоводи приводять екскурсантів на Воздвиженську 28, і кажуть: “на цьому місці крихітний Михайлик з’явився на світ”. Жоден українець не удостоївся такої “деталізації” в екскурсіях, як Булгаков.
До слова, такі екскурсії користувалися шаленою популярністю серед російських туристів, які возвели Булгакова у справжній культ, і заразили цим культом частину киян. Булгаков став міцним ланцюгом, який тримав, та й продовжує тримати Київ прикутим до “руского мира”.
Про що не розповідають на екскурсіях про Булгакова
В більшості випадків екскурсоводи мовчать про темні сторінки біографії Булгакова. Розповідають лише, як він любив Київ, як обожнював людські цінності. Тому треба трохи розповісти про деякі інші перипетії життя письменника.
У квітні 1916 року Булгаков добровільно пішов працювати хірургом у військові шпиталі Кам’янця-Подільського і Чернівців, але та робота в нього була нетривалою, адже вже у вересні того ж року він був відправлений як військовозобов’язаний на роботу земським лікарем в селі Нікольському (на Смоленщині).
Там він і захопився морфіном, від якого Булгакова рятувала дружина – Тетяна Лаппа. А у березні 1917 року Міхаіл повернувся до Києва. Тут він оселився в квартирі на Андріївському узвозі, яку винаймала його родина. В цьому будинку нині розміщується музей письменника.
3 лютого 1919 року Булгакова призвали у армію Української Народної Республіки, з якої він дезертирував. Можливо, саме епізод своєї втечі він описав у оповіданні “Я убил”. Якийсь час він переховувався, а у серпні його мобілізували до лав більшовицького війська. Там він теж затримався не надовго, адже у листопаді 1919 року Булгаков вже працював керівником санітарного підрозділу Терського полку білогвардійців. Від кінця вересня 1921 року Булгаков поселився у Москві.
Від київських екскурсоводів можна часто почути, яким лихим і голодним було московське життя письменника. Але епізод відвертого бідування в нього тривав зовсім недовго: з весни 1922 року він вже регулярно друкувався у різних газетах і отримував гонорари. А взимку 1924 року покинув дружину – Тетяну Лаппа. Пішов жити до іншої жінки – Любові Бєлозьорскої.
У відкритих джерелах пишуть, що Тетяна Лаппа врятувала письменника від наркоманії, вилікувала від тифу, але Булгаков поставився до неї вкрай нелюдяно. Ще будучи у шлюбі, на вулиці він робив вигляд, що не знає Тетяни й відвертався від неї. А після друку “Белой гвардии”, яку обіцяв присвятити Тетяні, і яку він написав живучи із нею, присвятив Бєлозєрскій, і прийшов у гості то Тетяни, щоб показати присвяту – просто познущатися із людини, якій був двічі зобов’язаний життям. Отаким він був, і цього ніхто заперечити не може.
Чи має залишатись у Києві музей письменника
Достатньо почитати романи і оповідання Булгакова, щоб зрозуміти: у жодному своєму творі він не сказав гарного слова про Україну і українців. Вони там завжди гротескні й антипатичні персонажі. А Петлюру він взагалі ненавидів.
Численні антиукраїнські цитати письменника можна знайти в інтернеті. І такій людині в Києві стоїть пам’ятник, і функціонує присвячений йому музей, в той час, як немає пам’ятників великим українцям – та майже нікому. І музеїв – одиниці.
Зараз звучать пропозиції зробити із музею Булгакова якийсь інший музей. Варіантів немало – серед них навіть музей українофобії. Але фанати російського письменника “стоять стіною” за свого кумира. Побачимо, як буде далі. Можливо, якби у Києві було багато музеїв та пам’ятників видатних українців, то про Булгакова і не згадали б. А так – він стоїть, як одинока сосна серед поля, й мозолить очі своєю русофобією.
Безперечно талановитий письменник, деякі твори якого можна розбирати на цитати, асоціюється у мене із ще одним неймовірно талановитим росіянином – Нікітою Міхалковим. Актор від бога, який міг втілити любий, і позитивний, і негативний, і нейтральний образ. Його Генрі Баскервіль геніальний, але людина він мерзенна.
P.S. У чорногірському містечку Герцег-Новий ми якось надибали на музей Булгакова. Пристойний доволі. Запитали, чому він тут знаходиться. У відповідь почули: можливо, у будинку бував брат письменника, тому багатий російський емігрант облаштував в этом месте музей.
А потім мені розповіли, що Булгаков є одним із улюблених письменників російських емігрантів, які пропагували його твори у різних країнах, фінансували численні переклади. Тобто за кордоном Булгаков відомий саме серед такої аудиторії, а не широких мас.
До 60-х років значна частина творів Булгакова була заборонена до друку. За це із нього зробили такого собі дисидента. Але пригадайте справжніх дисидентів 30-х років. Чи не у Сандармоху могила більшості із них? А от Булгаков зовсім не бідував, святкував у ресторанах, весілля гуляв у Коктебелі, і мав розмову із самим Сталіним. Ну отак.
Роман МАЛЕНКОВ
----
Часто чую, що Булгаков – це людина своєї епохи. Але в період революцій, в тому числі національних, в період бурхливих подій Міхаіл Афанасьєвіч продовжував сповідувати монархізм. Він не сприймав українців – в його творах немає про них жодного доброго слова.
Булгаков – син переселенців із Орловської губернії. Його батько взагалі був цензором, який відповідав за очистку всього друкованого від української та польської мови. Тому Булгаков – не людина епохи, а скоріше людина власної “інформаційної бульбашки”.
Відразу скажу, що до Булгакова як письменника, ставлюся із повагою. Вважаю його талановитим автором. Я прочитав майже усі його твори, деякі – неодноразово. Але талант зовсім не скасовує того, що він був українофобом, монархістом та ще й стовпом “руского міра”.
Народився Михайло, точніше Міхаіл, як його ім’я написали у назві його київського музею, в священицькій родині. Його батьки приїхали в Київ із Орловської губернії. Батько Афанасій викладав історію у Київській духовній семінарії. А із 1893 року, аж до смерті у 1907 році працював цензором західної літератури, цензорував авторів, які писали польською та українською мовою, на той час забороненою.
Уявляєте, в якій атмосфері зростав Міхаіл? Це він і показав у єдиному своєму значному творі про Київ – “Белая гвардия”. Варто також зазначити, що в цьому творі він обманює своїх читачів в дусі московських пропагандистів, формуючи образ російсько-монархічного Києва, захопленого карикатурною сепаратисько-селянською українською меншістю.
Екскурсоводи “винайшли” булгаковські місця в Києві: де він любив гуляти, сидіти в парку. У Києві є музей і пам’ятник Булгакову, а ще – табличка цікавого проекту “Шукай”. Пам’ятник і музей тому, хто не сприймав українську націю та мову. У Києві проводять булгаковські екскурсії. На двох я колись побував. Російськомовні, проросійські – на цих екскурсіях я взагалі не зрозумів: Україна незалежна, чи вона й досі “частина Росії”.
Більшість екскурсантів, на мою думку, були відверто обмануті рекламою, модою і пропагандою – десятиліттями їм товкли, що Булгаков – це єдина літературна зірка світового рівня, яка народилася в Україні, хоча ще Гоголь може. Також на екскурсії розповідали, як Булгаков шанував загальнолюдські цінності – честь, любов. Угу, зразу мені подумалося, людські цінності цінував – згадати лише його подвійну зраду Тетяни Лаппа – першої дружини, яка врятувала йому життя.
Щодо світової зірковості Булгакова є дуже великі сумніви. Ніколи Міхаіл Афанасьєвич не був зіркою рівня Діккенса, Бальзака чи Хемінгвея. Я б порівняв рівень його популярності із футболістами – Андрієм Шевченком, володарем Золотого м’яча, та Андрієм Ярмоленком – талановитим, забивним і відомим в Україні плеймейкером.
Основні аргументи фанатів – Булгаков народився у Києві, в Україні, тому йому тут є пам’ятник і музей. Дарма, що він українофоб, монархіст, що писав виключно російською мовою і 90% його творів – про Росію.
Ось декілька цитат із творів письменника, які показують його відношення до українців та української мови.
перед ним лежала тоненькая, отпечатанная на дешевой серой бумаге книжонка: “Игнатий Перпилло – Украинская грамматика”.
Хай живе вильна Украина вид Киева до Берлина! Полгода он издевался над русскими офицерами, издевался над всеми нами. Кто запретил формирование русской армии? Гетман. Кто терроризировал русское население этим гнусным языком, которого и на свете не существует? Гетман. Кто развел всю эту мразь с хвостами на головах? Гетман”.
“Я позавчера спрашиваю этого каналью, доктора Курицького, он, извольте ли видеть, разучился говорить по-русски с ноября прошлого года. Был Курицкий, а стал Курицький… Так вот спрашиваю: как по-украински “кот”? Он отвечает “кит”. Спрашиваю: “А как кит?” А он остановился, вытаращил глаза и молчит. И теперь не кланяется. Слова “кит” у них не может быть, потому что на Украине не водятся киты, а в России всего много. В Белом море киты есть…”
Екскурсоводи “винайшли” булгаковські місця, повидумували, де він любив гуляти, сидіти в парку, де його хрестили і вінчали.
Наприклад, відомо, що Булгаков народився у будинку, який належав до садиби священика Матвія Бутовського, але частину цієї садиби знесли ще у 20 роки минулого століття, а решту – перед будівництвом нової Воздвиженки.
Точно не відомо, де стояла та садиба, і в якому із її будинків чи то навіть у флігелі, народився Міхаіл. Але екскурсоводи приводять екскурсантів на Воздвиженську 28, і кажуть: “на цьому місці крихітний Михайлик з’явився на світ”. Жоден українець не удостоївся такої “деталізації” в екскурсіях, як Булгаков.
До слова, такі екскурсії користувалися шаленою популярністю серед російських туристів, які возвели Булгакова у справжній культ, і заразили цим культом частину киян. Булгаков став міцним ланцюгом, який тримав, та й продовжує тримати Київ прикутим до “руского мира”.
Про що не розповідають на екскурсіях про Булгакова
В більшості випадків екскурсоводи мовчать про темні сторінки біографії Булгакова. Розповідають лише, як він любив Київ, як обожнював людські цінності. Тому треба трохи розповісти про деякі інші перипетії життя письменника.
У квітні 1916 року Булгаков добровільно пішов працювати хірургом у військові шпиталі Кам’янця-Подільського і Чернівців, але та робота в нього була нетривалою, адже вже у вересні того ж року він був відправлений як військовозобов’язаний на роботу земським лікарем в селі Нікольському (на Смоленщині).
Там він і захопився морфіном, від якого Булгакова рятувала дружина – Тетяна Лаппа. А у березні 1917 року Міхаіл повернувся до Києва. Тут він оселився в квартирі на Андріївському узвозі, яку винаймала його родина. В цьому будинку нині розміщується музей письменника.
3 лютого 1919 року Булгакова призвали у армію Української Народної Республіки, з якої він дезертирував. Можливо, саме епізод своєї втечі він описав у оповіданні “Я убил”. Якийсь час він переховувався, а у серпні його мобілізували до лав більшовицького війська. Там він теж затримався не надовго, адже у листопаді 1919 року Булгаков вже працював керівником санітарного підрозділу Терського полку білогвардійців. Від кінця вересня 1921 року Булгаков поселився у Москві.
Від київських екскурсоводів можна часто почути, яким лихим і голодним було московське життя письменника. Але епізод відвертого бідування в нього тривав зовсім недовго: з весни 1922 року він вже регулярно друкувався у різних газетах і отримував гонорари. А взимку 1924 року покинув дружину – Тетяну Лаппа. Пішов жити до іншої жінки – Любові Бєлозьорскої.
У відкритих джерелах пишуть, що Тетяна Лаппа врятувала письменника від наркоманії, вилікувала від тифу, але Булгаков поставився до неї вкрай нелюдяно. Ще будучи у шлюбі, на вулиці він робив вигляд, що не знає Тетяни й відвертався від неї. А після друку “Белой гвардии”, яку обіцяв присвятити Тетяні, і яку він написав живучи із нею, присвятив Бєлозєрскій, і прийшов у гості то Тетяни, щоб показати присвяту – просто познущатися із людини, якій був двічі зобов’язаний життям. Отаким він був, і цього ніхто заперечити не може.
Чи має залишатись у Києві музей письменника
Достатньо почитати романи і оповідання Булгакова, щоб зрозуміти: у жодному своєму творі він не сказав гарного слова про Україну і українців. Вони там завжди гротескні й антипатичні персонажі. А Петлюру він взагалі ненавидів.
Численні антиукраїнські цитати письменника можна знайти в інтернеті. І такій людині в Києві стоїть пам’ятник, і функціонує присвячений йому музей, в той час, як немає пам’ятників великим українцям – та майже нікому. І музеїв – одиниці.
Зараз звучать пропозиції зробити із музею Булгакова якийсь інший музей. Варіантів немало – серед них навіть музей українофобії. Але фанати російського письменника “стоять стіною” за свого кумира. Побачимо, як буде далі. Можливо, якби у Києві було багато музеїв та пам’ятників видатних українців, то про Булгакова і не згадали б. А так – він стоїть, як одинока сосна серед поля, й мозолить очі своєю русофобією.
Безперечно талановитий письменник, деякі твори якого можна розбирати на цитати, асоціюється у мене із ще одним неймовірно талановитим росіянином – Нікітою Міхалковим. Актор від бога, який міг втілити любий, і позитивний, і негативний, і нейтральний образ. Його Генрі Баскервіль геніальний, але людина він мерзенна.
P.S. У чорногірському містечку Герцег-Новий ми якось надибали на музей Булгакова. Пристойний доволі. Запитали, чому він тут знаходиться. У відповідь почули: можливо, у будинку бував брат письменника, тому багатий російський емігрант облаштував в этом месте музей.
А потім мені розповіли, що Булгаков є одним із улюблених письменників російських емігрантів, які пропагували його твори у різних країнах, фінансували численні переклади. Тобто за кордоном Булгаков відомий саме серед такої аудиторії, а не широких мас.
До 60-х років значна частина творів Булгакова була заборонена до друку. За це із нього зробили такого собі дисидента. Але пригадайте справжніх дисидентів 30-х років. Чи не у Сандармоху могила більшості із них? А от Булгаков зовсім не бідував, святкував у ресторанах, весілля гуляв у Коктебелі, і мав розмову із самим Сталіним. Ну отак.
Роман МАЛЕНКОВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |