Повернення старої скрині
Рівно через століття, подолавши сотні кілометрів, вона повернулася...
Умовно розділене вздовж навпіл вузеньким струмком урочище, хоч і має на своїй території невеликий березовий гайок, однак основною масою дерев тут є все ж таки вільхи. Звідси пішла і назва всього переліску – «Алєшкі».
У відвідній від струмка канаві водилося багато в’юнів (вугрів). Було дуже цікаво та забавно ловити їх руками, незважаючи на їхню прудкість та несамовитий писк. Упритул до Олешок прилягає невеличке озерце Осаче, води якого раніше кишіли карасиками, дуньками та сапужками. Свого часу з двох протилежних сторін переліску було два хуторні поселення. В одному з них мешкала родина Петра Шомолицького, а з другого (ближче до Москалів) – Семена Шабурки-Шабури. Це було прізвисько чоловіка, дане йому через зовнішню схожість з одним зі своїх прадідів, який носив таке прізвище. Насправді ж Семен, по лінії батька, був онуком панського кучера Василя Грищенка, мешканця Москалів. Рід Грищенків, за їхню нерозторопність, у Москалях прозивали Макухами.
Обнесена двометровим кам’яним муром територія поміщицького маєтку займала ледь не чверть невеличкого села. Ближче до панського двору тулилися хати панської челяді: ключниці, куховарки, садівника, кучера... Тож обійстя Василя Івановича та Олени Василівни Грищенків розташовувалося через вулицю супроти. Бог благословив це подружжя двома синами – Пилипом та Петром. Першого з них батько відразу після його одруження відділив, а другого – Петра – залишив при собі. Ціла купа дітей народилась у Петра Васильовича та Мотрони Іванівни. Із них лишень тих, хто здолав природний відбір, було шестеро: Степан, Антон, Семен, Іван, Федір, Павло.
Довелося і Петрові п’ятьох зі своїх синів відділити, купуючи почергово землю та будуючи хати кожному, залишивши при собі тільки молодшого.
Семен, Петрів син, узяв собі за дружину сусідську дівчину Віру (хати його та її батьків стояли поряд) – доньку панського садівника Гната Черневича та Параски Василівни. За матеріальної підтримки батька та тестя молодята спочатку придбали собі відруб, а згодом виявили бажання заснувати там свій хутір. Що вони згодом і зробили. Їхня садиба розташовувалася на відстані всього лиш одного кілометра від села, тож тісному спілкуванню з ріднею це не було завадою. Віра народила чоловікові двох доньок, Надію та Марію, та двох синів, Михайла та Миколу.
Минали роки, батьки старіли, діти підростали. Не встигли озирнутись, як стали на порі дівчата в очікуванні старостів. А вони й не забарилися. Першою пішла під вінець у парі з москалівським парубком Василем Гоєм старша Надія, а згодом, слідом за сестрою, і Марія. Долею дівчини став заможний парубок із сусідніх Антоновичів – Григорій Майсюк. Не поскупилися батьки дівчат, давши донькам багатий посаг. Крім грошей та живності, обидві Шабурівни повезли до свекрових хат заповнені під самісіньке віко полотном, рушниками та різновидом одягу новісінькі скрині.
Свого часу родина Семена Грищенка мала 24 десятини землі і міцне селянське господарство. Після революції більшу частину землі було відчужено. Станом на 1931 рік ще залишалось 10 десятин землі, хата з двох кімнат, клуня, комора, два хліви, кінь, корова, лоша, вісім овець. Нова влада позбавила господаря та його синів виборчих прав. В експертному порядку було ліквідовано та розпродано нажите майно, господарство обкладене податком у розмірі 197 карбованців 60 копійок, заплатити який, родина, яка втратила майже все, не мала змоги. Крім того, на господаря та його старшого сина Михайла була заведена кримінальна справа за антиколгоспну агітацію, фігурантами якої було семеро мешканців Москалів. Тоді голові родини пригадали ще і членство у Спілці хліборобів, створеній за часів Гетьманщини. Постановою районного відділу ГПУ від 28.05.1931 р. та Київського сектору ГПУ УРСР Грищенко Семен Петрович, Грищенко Михайло Семенович зараховані до загальної групи із виявлених куркулів із метою висилки їх з усіма членами родини за межі України. Передбачливий господар свого часу наробив на своєму обійсті схронів та підземних ходів. Тож нерви виконавцям вироку довелося добре потріпати, бо лише за третім разом змогли захопити зненацька родину Грищенків. Потяг помчав трударів-хліборобів аж на Урал, до Челябінська...
Обох доньок, які на той час вже мали свої сім’ї, згадана вище постанова не торкнулася. Непросто довелося їм виживати в ті жахливі часи, слухаючи колючі закиди декого з оточення про те, що їхній батько та брат – вороги народу. Марію в селі чоловіка називали Макушихою, інколи Мовлялою, бо серед її москалівських діалектизмів проскакувало «мовляла», «мовляв», що мало означати «так би мовити». Марії Семенівні вдалося зберегти батьківську мальовану скриню та свої дівоцькі рушники, які вона вишивала, переймаючи одна в одної візерунки, одночасно зі своєю москалівською подругою Одаркою. Простоявши сімдесят років у хаті родини Майсюків, материна скриня разом із її донькою Олександрою помандрувала аж на Черкащину, де гостювала ще цілих три десятки років.
І ось учора музей родини Дахно поповнився ще одним експонатом - подарунком до Святого Миколая: рівно через 100 років посагова скриня Грищенко-Майсюк Марії Семенівни повернулася на свою ба́тьківщину. Щиро дякуємо, Анатоліє Васильовичу, Вам і всій Вашій родині за чудовий подарунок! Здоров’я всім вам. Бережи вас Господь!
Юрій ДАХНО
Використані цифрові дані кримінальної справи архіву ГПУ за номером 405.
Умовно розділене вздовж навпіл вузеньким струмком урочище, хоч і має на своїй території невеликий березовий гайок, однак основною масою дерев тут є все ж таки вільхи. Звідси пішла і назва всього переліску – «Алєшкі».
У відвідній від струмка канаві водилося багато в’юнів (вугрів). Було дуже цікаво та забавно ловити їх руками, незважаючи на їхню прудкість та несамовитий писк. Упритул до Олешок прилягає невеличке озерце Осаче, води якого раніше кишіли карасиками, дуньками та сапужками. Свого часу з двох протилежних сторін переліску було два хуторні поселення. В одному з них мешкала родина Петра Шомолицького, а з другого (ближче до Москалів) – Семена Шабурки-Шабури. Це було прізвисько чоловіка, дане йому через зовнішню схожість з одним зі своїх прадідів, який носив таке прізвище. Насправді ж Семен, по лінії батька, був онуком панського кучера Василя Грищенка, мешканця Москалів. Рід Грищенків, за їхню нерозторопність, у Москалях прозивали Макухами.
Обнесена двометровим кам’яним муром територія поміщицького маєтку займала ледь не чверть невеличкого села. Ближче до панського двору тулилися хати панської челяді: ключниці, куховарки, садівника, кучера... Тож обійстя Василя Івановича та Олени Василівни Грищенків розташовувалося через вулицю супроти. Бог благословив це подружжя двома синами – Пилипом та Петром. Першого з них батько відразу після його одруження відділив, а другого – Петра – залишив при собі. Ціла купа дітей народилась у Петра Васильовича та Мотрони Іванівни. Із них лишень тих, хто здолав природний відбір, було шестеро: Степан, Антон, Семен, Іван, Федір, Павло.
Довелося і Петрові п’ятьох зі своїх синів відділити, купуючи почергово землю та будуючи хати кожному, залишивши при собі тільки молодшого.
Семен, Петрів син, узяв собі за дружину сусідську дівчину Віру (хати його та її батьків стояли поряд) – доньку панського садівника Гната Черневича та Параски Василівни. За матеріальної підтримки батька та тестя молодята спочатку придбали собі відруб, а згодом виявили бажання заснувати там свій хутір. Що вони згодом і зробили. Їхня садиба розташовувалася на відстані всього лиш одного кілометра від села, тож тісному спілкуванню з ріднею це не було завадою. Віра народила чоловікові двох доньок, Надію та Марію, та двох синів, Михайла та Миколу.
Минали роки, батьки старіли, діти підростали. Не встигли озирнутись, як стали на порі дівчата в очікуванні старостів. А вони й не забарилися. Першою пішла під вінець у парі з москалівським парубком Василем Гоєм старша Надія, а згодом, слідом за сестрою, і Марія. Долею дівчини став заможний парубок із сусідніх Антоновичів – Григорій Майсюк. Не поскупилися батьки дівчат, давши донькам багатий посаг. Крім грошей та живності, обидві Шабурівни повезли до свекрових хат заповнені під самісіньке віко полотном, рушниками та різновидом одягу новісінькі скрині.
Свого часу родина Семена Грищенка мала 24 десятини землі і міцне селянське господарство. Після революції більшу частину землі було відчужено. Станом на 1931 рік ще залишалось 10 десятин землі, хата з двох кімнат, клуня, комора, два хліви, кінь, корова, лоша, вісім овець. Нова влада позбавила господаря та його синів виборчих прав. В експертному порядку було ліквідовано та розпродано нажите майно, господарство обкладене податком у розмірі 197 карбованців 60 копійок, заплатити який, родина, яка втратила майже все, не мала змоги. Крім того, на господаря та його старшого сина Михайла була заведена кримінальна справа за антиколгоспну агітацію, фігурантами якої було семеро мешканців Москалів. Тоді голові родини пригадали ще і членство у Спілці хліборобів, створеній за часів Гетьманщини. Постановою районного відділу ГПУ від 28.05.1931 р. та Київського сектору ГПУ УРСР Грищенко Семен Петрович, Грищенко Михайло Семенович зараховані до загальної групи із виявлених куркулів із метою висилки їх з усіма членами родини за межі України. Передбачливий господар свого часу наробив на своєму обійсті схронів та підземних ходів. Тож нерви виконавцям вироку довелося добре потріпати, бо лише за третім разом змогли захопити зненацька родину Грищенків. Потяг помчав трударів-хліборобів аж на Урал, до Челябінська...
Обох доньок, які на той час вже мали свої сім’ї, згадана вище постанова не торкнулася. Непросто довелося їм виживати в ті жахливі часи, слухаючи колючі закиди декого з оточення про те, що їхній батько та брат – вороги народу. Марію в селі чоловіка називали Макушихою, інколи Мовлялою, бо серед її москалівських діалектизмів проскакувало «мовляла», «мовляв», що мало означати «так би мовити». Марії Семенівні вдалося зберегти батьківську мальовану скриню та свої дівоцькі рушники, які вона вишивала, переймаючи одна в одної візерунки, одночасно зі своєю москалівською подругою Одаркою. Простоявши сімдесят років у хаті родини Майсюків, материна скриня разом із її донькою Олександрою помандрувала аж на Черкащину, де гостювала ще цілих три десятки років.
І ось учора музей родини Дахно поповнився ще одним експонатом - подарунком до Святого Миколая: рівно через 100 років посагова скриня Грищенко-Майсюк Марії Семенівни повернулася на свою ба́тьківщину. Щиро дякуємо, Анатоліє Васильовичу, Вам і всій Вашій родині за чудовий подарунок! Здоров’я всім вам. Бережи вас Господь!
Юрій ДАХНО
Використані цифрові дані кримінальної справи архіву ГПУ за номером 405.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |