Померла Ірина Жиленко
3 серпня 2013 року не стало Ірини Жиленко, -- повідомляє "Сіверщину" Василь Овсієнко з Києва. Ірина Жиленко -- відома українська поетеса, вдова письменника, нашого земляка Володимира Дрозда.
Народилася 1941 року у Києві. Дебютувала 1965 року збіркою «Соло на сольфі», яка спричинила тривалу дискусію у пресі.
Авторка 20 книг поезій. Лауреат Національної Шевченківської премії. Її поезії відрізняються особливим жіночим шармом, ніжністю і філософічністю.
2011 року видала цікаві спогади про своє життя. Виховала з чоловіком сина і доньку, які також діють в українській культурі -- зокрема, донька Орися є відомим дослідником історії Києво- печерської Лаври.
На відхід Ірини Жиленко -- її поезія
Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна
Мій літній поїзд зупинився знову
перед цією айстрою смутною.
І я зійшла в її казкову тінь.
«У нас дощі!» — буденно повідомив
мій чоловік. А я зітхнула: «Вдома…»
І привітала радощі прості.
Притишена до світлого piano,
десь за стіною скрипочка співала.
Я сіла в крісло до вікна лицем.
І милостиво осені кивнула,
мовляв, я вже готова. Я вернулась.
Розпочинай класичний свій концерт.
Заговорив у сутінках годинник
про те, як час проходить крізь людину
і там, за нею, — вічністю стає.
І розуму нема туди дороги.
І лиш душі меланхолійний погляд
провидить все, коли годинник б’є.
Вступає дощ… Високий і безмежний.
Заслухатись його — необережно.
Розмиє дощ той нетривкий сосуд,
в який тебе природою відлито,
яким тебе одділено од світу,
і переллє в холодний білий сум
просторів… Але годі вже печалі,
Бо нетерпляче галасує чайник.
І славословить затишок цвіркун.
І в тому всьому є спокійна сталість.
Мов за віки нічого тут не сталось.
Завжди тут бив годинник у кутку.
Завжди під ним дівчатко виростало.
В товсті косички банти заплітало.
І сутінки торкалися вікна…
Усе мина…
Але довіку буде —
твій дім, і осінь, і ласкаве чудо
концерту для дощу і цвіркуна…
1979
| Читайте також |
| Коментарі (0) |