Глузман українською

Не стало Семена Глузмана.

Не можу пригадати, хто нас познайомив - Леонід Плющ? Євген Сверстюк?.. Я досить довго була поштиво зверталась до нього "пане Семене", доки він одного разу не сказав: "Друзья зовут меня Слава, Славик... если Вы не против"...

Він завжди говорив по-російськи - і я була непомалу здивована, коли побачила в друкові його засланчі вірші, написані українською - книжною, вишуканою, котру він там-таки, на засланні й вивчив - від людей, яких звав своїми Вчителями з великої літери, і першим з-поміж яких був Іван Світличний ("он меня вылепил, Вы не представляете, как его сейчас не хватает"...) У його небажанні переходити на українську вже після заслання була вперта, незмивна печать образи - на те, що незалежна Україна, показана йому на зоні Світличним, Стусом і "двадцятип'ятилітниками"-"бандерівцями", в реалі виявилась "не такою", і того-таки Світличного, і всіх інших, що віддавали за неї життя, здавалось, ладна була забути за миску сочевичної юшки. Ця образа була відчутна, він її не приховував - і мені дуже шкода, що на цю тему ми з ним недоговорили. І не тільки на цю.

А оскільки він уже за тою межею, де всі образи прощено і наносне зчищено, дозволю собі вмістити тут йому вслід один із тих його таборових віршів.

Спіть спокійно, Семене Фішелевичу. І хай Вашій душі буде легко там, на волі.

СЕМЕН ГЛУЗМАН
***
Іванові Світличному
Багаття - це вино розкритих вуст душі,
Свідомости ім'я.
В самотині вечеряю думками,
Боліннями небачених троянд
І згаслим небом.
Поснули люди, я живим лишивсь.
Повторюю мольбу пустель холодних.
Однаково мені... народження і смерть
В коморах темних вистигають
До попелу, до подиху зими
Й сумного вітру.
П'янким вогнем наповнюється чаша.
Тече за креш, на руки і - згасає
Палющим сном зірок-пустельниць.
Чи може десь заграє днина,
Месія прийде?
09.02.1979
Пермська обл., Чусовський р-н, 31-ша зона

Оксана ЗАБУЖКО