Погроми, утиски і храми на городах

Публікація інформації про рішення Московського обласного суду щодо знесення храму УПЦ Київського патріархату в Ногінську викликала значний інтерес наших читачів. Вашій увазі – огляд українського православного життя на території Російської Федерації.

Українська церква в Росії, Київський патріархат у Російській Федерації – самі словосполучення викликають здивування і свідчать про тотальну монополію російської влади (чи – РПЦ, що в Росії є синонімічними поняттями) в духовному житті громадян Російської Федерації. Проте, як це не дивно, українські парафії в Росії таки є.

На владику наділи кайданки і вивезли з території собору

Найбільш відомою парафією є ногінська – у місті, що за 50 кілометрів від Москви. І, звісно, така близькість до столиці не може лишати у спокої московську патріархію, яка в Росії, згідно із ще єльцинським законом «Про свободу совісті», має монопольні права в релігійній сфері.
А тут ще й активна діяльність парафії та її очільника – митрополита Богородського Адріана (Старини). Чому Богородського? Бо історична назва міста Ногінська – Богородськ, хоча 100-тисячне місто й досі носить назву більшовика Ногіна, а більшість мешканців під час опитування висловилися проти перейменування.
Владика Адріан, що відроджував церковне життя у Ногінську ще за благословенням покійного московського патріарха Пимена, перейшов до Української православної церкви Київського патріархату разом з парафією 1993 року. Парафія – це не тільки величний храм, але й безкоштовна їдальня, православна гімназія, жіночий монастир, бібліотека на 50 тисяч томів, духовна семінарія.

Зауважмо, що етнічних українців у місті майже нема. Проте владика Адріан, коли Росію накрив дефолт, «пригрів» сотні московських науковців, які втратили роботу і житло – електричками вони їздили похарчуватися до українського архієрея. А парафія навертала їх до віри.
Тож не дивно, що 29 вересня 1997 року загін зі 100 бійців ОМОНу — міліціі особливого призначення за рішенням російської влади взяв під контроль для передачі Російській православній церкві Московського патріархату нерухоме і рухоме майно Богоявленського собору. На владику Адріана омоновці наділи кайданки і вивезли з території собору.

Події отримали назву ногінського погрому: владиці Адріану вивихнули руку, поваливши його на підлогу при затриманні, побили сімох священиків Київського патріархату, обзиваючи їх хохлами, 86-річній ігумені монастиря Олені (Парфухіній) приставляли до грудей автомат, в результаті чого вона знепритомніла, побито скарбника собору Р.Столбову, черницю Ганну, 85-річних парафіянок – всі вони, зауважмо, громадяни Російської Федерації. Біля 20 парафіян були затримані, в тому числі навіть 12-річна дівчинка.
Як говорилося в колективному листі парафіян до органів державної влади Російської Федерації, п’яні омонівці при цьому заявляли: «Хохли! Забирайтеся геть із Росії!»
Звісно, належного реагування на брутальні факти порушення прав своїх громадян російська влада не виявила. Більше того – у січні 1998 року в Підмосков’ї на автомобіль владики Адріана здійснено наїзд автомобілем, у якому було знайдено міліцейський жезл – проте наступного дня водій помер у лікарні. За словами владики Адріана, розслідування у цій справі не проводилося.

Парафія тоді перебазувалася у покинуте приміщення військової казарми, частково відновивши своє життя. Тепер же, як писав «Голос України, російська влада через суд зобов’язала знести новий храм Київського патріархату, та ще й за рахунок самої громади.
Митрополит Адріан запевнив, що парафія буде триматися до останнього: «Будемо звертатися до президента, уряду, вищих судових інстанцій Росії!». Що ж, побажаємо успіху, у якому маємо повне право сумніватися. Зрештою, за погром 1997 року ніхто не вибачився досі і майна не повернув…

Довідка.
Російський закон "Про свободу совісті" фактично закріпив за Російською Православною Церквою (РПЦ) права державної релігії. Діяти мають право лише конфесії, що існують на території Росії більше 15 років – зрозуміло, що за таких умов жодна нова релігійна структура не може бути легальною. На практиці правоохоронні органи і суди завжди сприяють РПЦ. В тому числі і проти російських церков, які не визнають московського патріарха – зокрема, нещодавно пройшли обшуки, вилучення мощей у Суздалі, де знаходиться центр однієї з альтернативних гілок російського православ’я.

Курсько- Обоянська єпархія
Певно, найбільш спокійною почуваються в Росії парафії Київського патріархату, що знаходяться в Курській та Білгородській областях, на етнічно українських землях. Владика Іоасаф (Шибаєв), що їх очолює, – етнічний росіянин, що вчився у Харкові, а перейшов до Київського патріархату у 1995 році. Його вікарний єпископ Петро служить у місті Обояні Курської області.
Єпархіальним центром є селище Маслова Пристань Шебекинського району Білгородської області, де й живе архієрей. Офіційно зареєстрованими є чотири парафії – дві на Білгородщині, дві на Курщині і одна – у Брянській області. Проте, керуючий єпархією говорить про 15 парафій, які діють в напівлегальних умовах. При цьому, єпархія пішла нестандартним шляхом – на приватну особу купуються сільські хати, на городі біля яких будують невеликі храми.
Переконатися в живучості українських парафій на Курщині мав можливість народний депутат Анатолій Матвієнко, який, чи не єдиний з усіх українських політиків, здійснив туди паломництво.
Проте зараз, за новими законами Росії (зокрема, так званий «закон Ярової»), це може бути класифіковано як незаконна місійна діяльність і українські парафії чекає нова хвиля утисків.

Далекий Схід без української церкви

2003 року у Владивостоці була зареєстрована громада Української православної церкви Київського патріархату. Проте влада місця для будівництва так і не надала, а на активіста громади Анатолія Кроля 2004 року здійснено замах, в результаті нападу 68-річний парафіянин помер у лікарні. Як повідомляв тоді голова комітету у справах української громади в Росії при Світовому конгресі українців Василь Коломацький, релігійна громада написала листа в правоохоронні органи з проханням розслідувати вбивство, але результату не було жодного. Священик, не маючи можливості служити, виїхав з міста.

У Хабаровську також була спроба створити українську парафію: священика висвятив митрополит Адріан, але він змушений заробляти на прожиття світською працею. Адже й тут влада не дає змоги служити і проповідувати.

За даними дослідника життя української громади Далекого Сходу Вячеслава Чорномаза, короткий час правив службу в якійсь майстерні ще один священик Київського патріархату у селищі Тельманове біля Біробіджану. Дальша його доля невідома.

Єпископ з « патронами»

Довший час у складі УПЦ Київського патріархату була єпархія в Сибіру з центром у Кургані – там, на цвинтарі, у невеликому храмі має осідок архієпископ Варух (Тищенков). Його провідував мандрівник з Чернігова Олександр Волощук, розповідаючи, що тричі храм намагалися підпалити невідомі, через що довелося робити металеві вхідні двері. А сам владика з канцелярією живе на другому поверсі, з метою безпеки. Зрештою, російські правоохоронці провели обшук і виявили 4 патрони. Певно, підкинули. Проте, це стало приводом для заборони українському владиці виїздити з міста.
Можливо, це сталося внаслідок його поїздки в Чернігів, на запрошення православних Київського патріархату, коли він привіз частку мощей Іоанна Тобольського – уродженця Ніжина, який прославився в Сибіру. А ще владика Варух привіз єлей, освячений архієпископом Іоанном Шанхайським у 1920-х роках, перед його еміграцією в Китай. Особливість цієї події в унікальності святинь – скажімо, Іоанн Шанхайський є святим Російської православної церкви за кордоном, але …родичем українця Іоанна Тобольського. А мощі святого Іоанна Тобольського, за словами владики Варуха, при перетині кордону в Хуторі Михайлівському стали видаляти приємний запах, який чули ще й прихожани чернігівського храму святих Михайла і Федора, де вони зберігались. Проте, уявляєте який зв’язок – між 18 і 20 століттями та нашим часом!

Владика Варух тоді говорив про 22 священнослужителів, 7 схимонахів, 42 монахів та про таємний скит в Іркутській області. Всі вони перейшли до Київського патріархату з Російської катакомбної церкви. Проте зараз архієпископ Варух виключений зі складу УПЦ КП через втрату зв’язку з ним.

…Чи є надія на розвій українського церковного життя в Росії? Як кажуть священики, все – в руках Божих.

Василь ЧЕПУРНИЙГолос України