Почаївське "благочестя"

Років 10 тому делегацію письменників, у складі якої я теж була, повезли на екскурсію в Почаївську лавру. Коли дійшло до подавання записок, усі вишикувалися в чергу, а монах почав розпитувати кожного, чи не ходять у церкви Київського патріархату.

Я в ту чергу не ставала від самого початку, але хотіла за отим усім поспостерігати. Узавперш, вражали відповіді деяких письменників, які задля того, щоб московський монах узяв у них ту записку, клялися слізно, що ніколи ні вони, ні їхня родина не переступали порогів до "раскольнікав". Потім була здивована, як монах наводив як взірець благочестя письменницю, що твердила йому про свою вірність московській церкві. Та письменниця сама розповідала мені, що, маючи законного чоловіка, завела собі кілька коханців. Розповідала, як хитрістю й брехнею здобула собі становище в житті, як через її нечисті дії постраждали колеги. Та для московського монаха ця жінка виявилася чистою й майже святою, бо ходить (а чи й ходить) у московську церкву.

Я спитала того ченця, чи не боїться він Бога, але Бога він не боявся, бо відповів, що за це запитання я горітиму в пеклі.
Отака історія. Висновки робіть самі.

Ганна АРСЕНИЧ - БАРАН