Пізня ожина

Відспівали мої солов’ї,
Відлюбили жінки іскристі.
І палкі почуття мої
Розсипалися намистом
По літах, по ночах і снах,
По стежках, по дорогах, росах…
Тільки та, яку звав Весна
Невідквітла в мені і досі.
То зорею, бува, зійде,
То промінчиком зблисне в шибці.
Зізнаюся вночі і вдень
У коханні цій вічній Жінці.
І щасливим вертаюсь в юнь,
Де усе непорочно-чисте.
Слова бігли по хвилях струн
І в’язалися у намисто.
Ось розсипалось вщерть воно,
Солов’їна спіткнулась пісня.
Але бродить іще вином
В моїм серці ожина пізня.
Не одцвів і не одцвіту
На дорогах падінь і звершень,
Доки Жінку кохаю ту
На імення Кохання Перше.
22.09.2023р.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ