«Підрахуй» таки під судом
Філологія іноді зовсім несподівано виринає у політиці. В українській мові є таке слово — «рахувати». У нашій мові існує ще й так звана наказова форма дієслова, тобто комусь дається вказівка, висловлюється прохання. У даному разі буде так: «підрахуй». От ми й прийшли до цього «крамольного» слова, яке недавно стало предметом скандалу в суді сусідньої Російської Федерації. Але поки що повернімося до України. У нас є відомий політик, якому варто було б запатентувати вживання цього слова, щоб його не використовували, хто попрало і де попало. Це Сергій Ківалов, він же давній, протягом більш як восьми років, власник прізвиська «Серьожа Підрахуй». Це його підпис на постанові ЦВК про підсумки другого туру виборів 21 листопада 2004 року, із проголошенням «переможцем виборів» Януковича, став приводом до Помаранчевої революції.
У результаті Помаранчевої революції відбулося зметення на узбіччя політикуму і Кучми, і Януковича, і Ківалова. Тимчасове зметення, адже за кілька років регіонали з тріумфом повернулися у владу, де перебувають і досі. Навіть фальсифікатор №1, голова ЦВК, не кажучи про тисячі дрібніших, не отримав якогось покарання. Ось послужний список того ж Ківалова, посади, які він займав або займає досі. Депутат Верховної Ради п’яти останніх скликань.
Академік Національної академії правових наук України і Національної академії педагогічних наук України. Президент Вищої ради юстиції. Доктор наук, професор. Президент Одеської юридичної академії. Це послужний список лише за останні роки. Якісь посади довелося скласти, адже цього вимагає нинішня посада депутата парламенту України. І не просто рядового: нині Ківалов — голова Комітету Верховної Ради з питань верховенства права та правосуддя!
Словом, не пропав чоловік після начебто фіаско в період Помаранчевої революції. Але от халепа: прізвисько «Серьожа Падрахуй» закріпилося за ним міцно-міцно. Воно вже почало жити своїм життям, у тому числі й філологічно.
«Підрахуй» у Саратові
А тепер перейдімо до Росії. Один юрист у місті Саратові, протестуючи проти політичних переслідувань опозиції в Росії, 6 травня вийшов у суд із цікавим плакатом на грудях. Перший рядок його — це було прізвище президента Росії, написане російською, — «Путин». А другим рядком йшло оте скандальне українське слово «підрахуй», написане, звичайно, в оригіналі. Нашу літеру «і» в Росії теж розуміють, не марно ж у російській мові є вираз «расставить все точки над «і». Для солідності після цього слова на плакаті була зірочка — так роблять «зноску» в тексті униз сторінки, де роз’яснювалося, що це слово означає російською.
Усе чин чином: запозичила людина слово із сусідньої слов’янської мови. Звичайно, плакат був на межі фолу, як кажуть у футболі. Якось так вийшло, що слово «підрахуй» розпалося на два: після літер «підра» був невеликий інтервал. Дехто пояснював це технічною причиною: мовляв, чоловік друкував слова на принтері на папері формату А4, тобто звичайному аркуші, й таке довге слово не вмістилося на одному аркуші. А склеїв їх нерівно. Так чи ні, але погодьтеся, що вийшов ще один грубий «прикол», котрий нагадує брутальну лайку.
Власне, протестувальник пропонував Путіну підрахувати, «сколько у тебя политзаключённых», що й було написано на тому плакаті далі. Але суд зацікавив лише другий рядок цього плакату. Тож чи за ті перші п`ять літер, чи, скоріше, за три останні Фрунзенський суд Саратова покарав чоловіка одною добою арешту. Суддя постановив, що поява з таким плакатом є непристойністю і кваліфікується як дрібне хуліганство. Можливо, так само покарають і двох журналістів, які прийшли до залу суду у футболках з тим же слівцем «підрахуй».
Дотепно написала у своєму блозі на «Українській правді» відома тележурналістка Тетяна Даниленко, коментуючи рішення саратовського суду:
«Тепер російський суд має заборонити всі словосполучення та слова, які можуть небезпечно наблизити світле ім’я Путіна до всякої непристойності та вульгарщини. Сонний перуанський вулкан Хуянапутина варто взагалі переназвати. Можливо, навіть рішенням того-таки саратовського судді Олександра Негласона».
Нецензурний «казьол»
Філологічно-політично-судові перипетії торкнулися й нашої України.
Днями в Ялті опоненти влади обклеїли місто доволі образливими для Президента Януковича плакатами «Кради шапки — станеш президентом», і на плакаті — великий портрет Януковича: нагадування про бурхливу кримінальну молодість нинішнього глави держави.
Втім, дошкульну, а часто й доволі грубу критику не всі можуть сприйняти адекватно. Свідченням цього є й такий свіжий факт. Мешканця Миколаєва Анатолія Ільченка оштрафували за прогулянку біля Золотих воріт у столиці з плакатом на адресу Президента Віктора Януковича. Що ж було написано на плакаті? Не зовсім грамотно, але зрозуміло: «Янукович казьол», а під цим — портрет Президента.
Знову ж маємо мовну гру: в українській мові відповідник «цап» нікого не зачіпає, в російській слово «козел» є одною з вульгарних лайок. 13 травня Шевченківський райсуд столиці виніс рішення: оштрафувати Ільченка за цю прогулянку із плакатом. Цікаво, що міліція склала і подала до суду аж два протоколи на Ільченка про адмінпорушення.
У першому йшлося, що він порушив порядок організації і проведення масових заходів. «Масовий захід» у кількості одної людини видався абсурдним навіть для нашого суду. А от за другим протоколом суд таки ж оштрафував Ільченка на 51 гривню — за дрібне хуліганство, яке вилилося у «використанні нецензурної лексики на плакаті». Цікавий момент: суд визнав назву свійської тварини нецензурним словом.
А тепер давайте серйозно обговоримо весь цей фарс, поміркуємо, що ж відбувається. Перше, що очевидне: почуття гумору не зраджує ні українцям, ні росіянам. Гумор цей переростає в доволі злу політичну сатиру. Досить подивитися популярний український сайт «Обком» або тим паче «Дурдом». Такого надивишся і начитаєшся, що модний нині ляльковий фільм «Сказочная Русь» у телепрограмі «Вечірній Київ» видасться легенькою іронією.
Хотілося б також порадіти за нашу владу, яка починає цивілізовано розуміти, що, «взявшись за гуж», тобто за владу, опиняєшся в центрі суспільної уваги, а відтак стаєш об’єктом критики, часто доволі грубої. Грубість же авторів критики — «на межі фолу» чи й за межею — можна пояснити знервованістю людей, котрі не бачать, як можна опонувати владі більш цивілізовано.
Петро АНТОНЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |