Під час операції Патріарх думав про Надю Савченко

Патріарх Київський і всієї Руси- України Філарет повернувся з віденської клініки після операції на серці і після Літургії у Володимирському соборі Києва виголосив змістовну проповідь:

«Дорогі браття і сестри!

Ви знаєте, що я знаходився у Відні в лікарні на операції. І коли я лежав на ліжку обплутаний трубками й дротами, і не міг рухатися, ні встати, ні походити, – тоді, лежачи на ліжку, я згадав Надію Савченко. Вона теж обплутана, але не дротами й трубками, а болями. Я боровся за життя, а за що вона бореться? Вона бореться за правду, за істину, за любов до України.

Чи маємо ми право захищати свою землю, чи ми такого права не маємо? Подумайте. Бо нам кажуть, що треба підтримувати мир, не воювати, не захищати свою землю. В чому полягає правда і де корінь зла?

Корінь зла знаходиться у тих людях, які живуть в Донбасі, і тих, які знаходяться у Москві.

В чому неправда тих, не всіх, а тих сепаратистів, які живуть в Донбасі?

Неправда в тому, що Донбас – це віками українська земля. І там жили й живуть українці. Поїдьте ви по селах Донецької чи Луганської області. Там живе корінне населення. Ким вони себе вважають, росіянами чи українцями, якщо вони розмовляють українською мовою? Вони українці. А сепаратисти хто? Це люди, які приїхали з Росії й інших республік Радянського Союзу чи Російської імперії і оселилися на українських землях. І українська земля радо прийняла їх. А тепер що вони хочуть? Вони хочуть українську землю приєднати до Росії. Тому створили так звану Донецьку народну республіку, Луганську народну республіку. Що це за республіка з одного чи двох десятків районів? Чи може така республіка існувати? Ні, не може. Розуміли вони, що роблять? Розуміли. А що вони хотіли? Вони хотіли цю українську землю приєднати до Росії. І Росія хоче приєднати Донбас так само, як приєднала Крим.

Де правда, за українцями, чи за сепаратистами, які хочуть продати Україну, замість того, щоб бути вдячними, що українська земля дала їм притулок, дала їм життя, бо вони народились там? Вони хочуть продати українську землю так само, як продав Юда свого Вчителя Господа Ісуса Христа. Зрадництво у всі віки залишається незмінним, – чи то Юда продає свого Вчителя, Який обрав його учеником, дав йому силу звершувати чудеса, а він Його віддав на розп’яття, чи так як оці. Жили, їли український хліб, отримали життя, а тепер хочуть землю, яка їм не належить, віддати Росії. Справедливо вони поступають? Кожна розумна людина скаже, що не справедливо. Вони звершують направду, чинять проти своєї совісті.

Як ми повинні поводити себе? Чи маємо ми право на захист своєї землі, чи, як кажуть деякі церковні діячі, треба зберігати мир. Так, ми за мир, бо Христос приніс на землю мир. Але Христос приніс на землю справедливий мир, а не неволю. Ми не хочемо жити в мирі, але в неволі. В неволі ми жили багато століть. Ми хочемо жити в мирі, але в свободі. Тому ми маємо Божественне право захищати правду, свою свободу, свою землю і справедливий мир.

Тоді нам кажуть: ви як християни порушуєте заповідь Божу: не вбий. А ви убиваєте. І тут слабка, духовно немічна людина розгублюється. Як же так, Господь сказав: не вбивай, а я повинен убивати, захищаючи землю?

Чи можна, захищаючи свою землю, вбивати, позбавляти життя? Це така дилема, що не кожна людина може розібратися в цьому. Як же християнин, який повинен виконувати всі заповіді, в тому числі й заповідь: не вбивай, захищаючи свою землю, повинен вбивати? Чи є це вбивством? Ні, браття і сестри, це не є вбивство. І це не є порушенням Заповіді Божої. Чому?

Ось ми читаємо кожної неділі ввечері акафіст Покрову Божої Матері і там є такі слова, коли Мойсей піднімав руки, то Ізраїль перемагав ворога Амалика, а коли опускав руки, то Амалик перемагав. У чому полягала така поразка й перемога? В тому, що вбивали один одного. І Бог не засуджував Мойсея за те, що він піднімав руки й Ізраїль перемагав Амалика.

Згадаємо суддю Ізраїльського воєначальника Гедеона, який з малим військом переміг більше військо супротивника. Чи можна було Гедеону захищати Ізраїльський народ і вбивати ворогів? А йому в цьому допомагав Бог, Той Бог, Який дав заповідь: не вбивай.

Візьміть пророка царя Давида, який відсік голову Голіафу, тобто вбив велетня, щоб спасти свій народ, щоб той жив у свободі.

Візьміть Естер, яка принесла голову воєначальника ворога Ізраїльського народу. Вона це зробила з допомогою Божою.

Тому, дорогі браття і сестри, ми не порушуємо заповідь Божу: не вбивай, коли захищаємо свою землю. Ми не йдемо захоплювати чужі землі, а захищаємо своє. Ми миролюбивий народ не на словах, а на ділі, бо ми віддали свою ядерну зброю, будучи третьою по силі ядерною державою у світі. То чи не свідчить це про наше миролюбство?

Ви подивіться, як Росія захоплювала Крим. Там ми не стріляли, а вони захопили силою і обманом. Тому ми маємо право захищати свою землю, захищати правду і свободу.

Надія Савченко, страждаючи, захищає свою Батьківщину, є прапором України, прапором незламності, прапором нашої перемоги. І не тільки вона. А подивіться скільки наших воїнів віддають свої життя за свою землю, за свій народ, за свою сім’ю. Не бояться віддати життя заради правди, заради любові до своєї Батьківщини. Подумайте, де Бог, з ким Бог у такі часи, з правдою, з любов'ю, чи із загарбником-агресором? Де Бог? І кожна розумна людина скаже: Бог там, де правда, Бог там, де любов.

Ви бачите виявлення любові, мужності в тих, хто захищає нашу землю. А ? ще є ті, які й не воюють, але приносять в жертву все, що мають. Ось одна стара жінка в Полтаві збирала гроші на смерть. І коли почали збирати гроші на допомогу армії, то вона віддала всі 13 тисяч, які зібрала. Скажіть, чи виявлення це любові? Це виявлення великої любові до своєї землі, бо вона віддала все, що мала, як та євангельська вдова.

Тому Бог з правдою і любов'ю. А правда і любов на нашому боці. Тому наша буде перемога. І в цьому ніхто не повинен мати жодного сумніву. Бо хто матиме сумнів, не отримає того, чого він хоче. Коли апостоли не могли вигнати біса з юнака й запитали Христа в чому причина, то Господь сказав: через ваше невірство. Тому треба мати віру, віру не тільки в Бога, Який існує, треба мати віру в Бога, Який діє і діє в цьому світі, і діє з кожним із нас, бо ми без Нього не можемо ні рухатись, ні дихати. Тому вірити Йому треба, тоді отримаємо, чого просимо.

Нехай Господь наш Ісус Христос укріпляє нашу віру, допомагає нам очиститись від гріхів і досягнути того радісного дня, коли в Україні запанує мир, і свобода, і любов між собою, і правда. Нехай Господь за молитвами Божої Матері і всіх українських святих, і святих сорока мучеників, які теж віддали своє життя за віру в Господа Ісуса Христа, допомагає нам досягти тієї мети, до якої ми йдемо».

Після завершення Божественної літургії Святійший Владика разом з духовенством та вірними звернулися до Бога з молитвою подяки за успішно проведене оперативне втручання та за визволення України від нашестя ворогів.