Перший Патріарх у Чернігові

25 років тому відійшов у вічність перший Патріарх Київський і всієї України Мстислав (Скрипник).

Десь у мене заникалися дві унікальні фотографії, ще чорно- білі, з візиту Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника) до Чернігова ще перед проголошенням нашої Незалежности. Чернігів натоді – проросійське місто, чітко контрольоване комуністичною партією, і в церковній сфері також. Адже недарма інструктор обкому партії Дрозденко, перевдягнений у якусь простацьку куфайку, був разом з активістами РПЦ, які криками та образами зустрічали українського патріарха. Що тільки вони не лементували! Пригадую, як одна жінка, як згодом виявилось – попадя, кричала на адресу Патріарха Мстислава: «Він живих людей пилками різав!». Коли ж я голосно назвав інструктора обкому – той із юрби зник.

Проте агресивна юрба Патріарха геть не злякала – він вийшов з автомобіля біля міської ради, зробив жест прощення і збирався заходити до влади. Аж тут на коліна перед ним опустилася чернігівка Тамара Непомняща – здається, вона стала першою, хто отримав у Чернігові патріарше благословення. А ще тоді ж група студентів Чернігівського регентського училища заявила про перехід до української церкви. Патріарх благословив роздати з багажника своєї машини безкоштовні Біблії - і ті проросійські чорнороті першими кинулися за дармовщиною...

Міський голова Чернігова Валентин Мельничук на той час завбачливо зник, зустрічати високого гостя довелося його заступнику Віталію Косиху, який геть не володів українською мовою, та головному лікареві однієї з міських лікарень Виноградову, бо Патріарх привіз для вражених Чорнобилем дітей, як він говорив, кілька «скринь ліків». Виноградов теж говорив по – російськи і обом зустрічаючим стало трохи ніяково. А Патріарх перейшов на російську теж, сказавши, що вільно нею володіє та іронічно прокоментував спогад одного із зустрічаючих про Чортків, натякнувши, що російська мова туди прийшла з окупантами.

Відмінне почуття гумору Патріарха Мстислава ставило в тупик владців. Так у міській раді Чернігова він пригадав, як був за часів німецької окупації в’язнем місцевої тюрми, з вікна якої бачив куполи Катерининської церкви. І раптом запитує: «Чому досі я не почесний громадянин Чернігова?». Представники влади гумору не зрозуміли і не знали що відповісти… Де б пак – племінник Петлюри, глава якоїсь неросійської, заграничної церкви…

До речі, одна зі скринь з ліками тоді до лікарні не дійшла і зі мною ще й судився секретар райкому компартії за те, що я про це був написав.

Зі спогадів Патріарха Мстислава: «В Чернігові в колишній Духовній Семінарії було ґестапо (за більшовиків там було ГПУ). Там я посидів... Дали мені велику кімнату, дозволили, щоб до мене приїхав послушник-монах з Луцька. Одного дня приїхав якийсь високий німецький урядовець, заглянув у камеру, привітався і сказав: "Будьте спокійні, будьте спокійні, не турбуйтеся". Після тої візити мене забрали з в'язниці і перекинули До іншої — у Прилуках. Привезли мене якраз на Різдво. А на другий день Різдва розстріляли у Прилуках біля 540 найбільш свідомих українців.
Чи була якась причина?
Ні, просто зігнали їх докупи і увечері розстріляли. Це було не тільки в Прилуках: це було зроблено в Ніжині, у Каневі... їздив спеціальний відділ СС-ів і винищував свідомих українців. Свідомих українців: інтелігенцію, очевидно, але і звичайних людей.
Мене після цієї екзекуції звільнили, дали кімнату недалеко в'язниці, але я мусів щодня приходити і зголошуватися, що я є. Потім вже дуже скоро більшовики прорвалися на Суми і аж до села Срібного у Прилуцькому повіті. Це величезне село, там були маєтки графів Капністів, свідомих українців. Я знав стареньку: вона гостила нас у 1918-му році, коли наш український полк імени Гордієнка переходив через її маєток. Вона убралась у старі парчові убрання полковниці і дуже гарно нас приймала. Батько нашого міністра Паливоди був там управителем маєтків. Але це все між іншим. Отже, більшовики дійшли до Срібного, а тоді ми почули, що навіть Прилуки вже загрожені. Десь на початку березня дали одного солдата німця, який їхав у відпустку, щоб він мене одвіз до Києва. Він мене привіз і здав в руки ґестапо».

…Після всіх церемоній Патріарха і супровід треба було погодувати. Повезли у ресторан «Дружба». На перший, цокольний поверх Патріарх ще якось, за підтримки іподияконів зійшов, а дертися на другий поверх, де було накрито стіл – відмовився. Він мав поранення ноги з часу війни і в свої 92 роки уже часто пересувався на колясці. Його хотіли занести на руках та Патріарх грізно відчитав: «Що я вам – мандарин якийсь?!». У нашій радянській дійсності ми й не знали про китайських владців – мандаринів… Щось Патріарху знесли перекусити і лишився він практично самотнім на першому поверсі ресторану…

Перед візитом у Чернігів Патріарха Мстислава РПЦ захопила Спаський собор – його б комуністична влада і так би їм віддала, але в страху очі великі: російській церкві увижалося, що українці поступлять так, як поступають вони, і захоплять храм силою. Тим паче, що в цьому найдавнішому зі збережених храмів Київської Русі (за часом закладки храму князем Мстиславом Удатним він є старішим за Софію Київську), що був тоді музеєм, уже встиг прослужити молебень старенький священник Методій Андрущенко, який отримував дияконську висвяту ще від митрополита Василя (Липківського). Російські агресивні церковники навіть викинули із собору копію ікони святої Теклі – чим уже й вона їм не вгодила?!

Між іншим, Спаський собор досі лишається в руках московського патріархату, а ось Катерининська церква, куполи якої бачив Патріарх Мстислав, таки стала кафедральним храмом УПЦ Київського патріархату і на ній була б доречною меморіальна дошка пам’яті першого українського Патріарха.

А в мене лишився скромний молитовник з автографом - благословенням святійшого Патріярха Київського і всієї України Мстислава I.

Василь ЧЕПУРНИЙ ...Доки знайдуться згадані фото - це фото з візиту Патріарха до Львова.