Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО
Пам'яті мого учня Владислава Рака
16-Сер-19 306 3.0 0
Неоголошена війна триває, і нашу країну захищає цвіт нації – молоді хлопці та дівчата. Серед таких героїв і наш земляк, гордість нашого селища – Владислав Миколайович Рак, який загинув 6 серпня цього років від руки підступного і безжального ворога.

…Пригадую 1 вересня 2005 року.

На свято Першого дзвоника прийшла невеличка на зріст жінка. Все лице укрите ластовинням. Несмілива й тендітна. Вона тримала за руку такого ж невисокого світловолосого хлопчину з дуже ясними очима. Це був маленький Владик. Скромний, життєрадісний, як кажуть у народі, «жива дитина». Як сьогодні пам'ятаю букет із домашніх квітів, котрі його мати підготувала для свята, вклала до рук сина і, підштовхуючи його, шептала на вухо: «Йди, подаруй квіти».

Саме тоді я вперше і на все життя запам'ятала ті глибокі світлі очі Влада, вони надавали обличчю особливий, дивовижний вигляд. Владислав підростав, очі не змінювалися, вони залишали його обличчя таким же, як у дитинстві. Тепер я розумію, що дитячий вираз обличчя, на жаль, не зупиняє ката. І так само не є перешкодою для героїчного вчинку.

Розпочалися шкільні будні, роки навчання. Влад дуже любив уроки фізичного виховання і почував себе впевненим навіть серед вищих на зріст однолітків. Влучно вціляв у футбольні ворота чи баскетбольний кошик, вправно здавав нормативи. Пригадую день, коли проводили Свято Здоров'я у школі. Владислав був членом команди 9-А класу. У багатьох конкурсах ми взяли першість, але у загальному підсумку команда посіла ІІ місце. Влад, кусаючи губи, ледь стримував хвилювання, аналізував усі поразки і говорив, що наступного разу він обов'язково буде переможцем. І він таки став переможцем! Бо зміг прийняти рішення всього свого життя – стати на захист Батьківщини.

Він умів цінувати дружбу, за всі роки навчання не було жодного конфлікту з однокласниками. Одного разу в школі проводили ярмарок солодощів. Владислав приніс повну тацю маминого смачного печива. Пам'ятаю, з якою гордістю він пригощав усіх друзів. Злегка похиливши на бік голову, він пропонував його дівчаткам, сором'язливо і несміливо. Хто б міг тоді подумати, що цей юнак через кілька років за власним бажанням підпише контракт на військову службу, а згодом віддасть своє життя за незалежність України.

Як і всі, Владислав мав свою дитячу мрію: підрости і купити собі автомобіль. Коли я сварила його за дитячі пустощі, казав, що однаково підвозитиме мене на своєму авто, де б не зустрів. Тепер я розумію, скільки доброти та всепрощення вміщувало в собі це дитяче серце…

Швидко промайнули шкільні роки. Влад змужнів, заняття спортом перетворили його на справжнього красеня і чоловіка. Він подорослішав, став вищим на зріст, кремезним у плечах, наростив сталеві м'язи, але його погляд залишився таким же дитячим, добрим та теплим.

…Мої спогади залиті сльозами, вони межують із біллю, а розум відмовляється сприймати реальність. Ворожа куля відібрала у тебе життя, у батьків – сина, в України – патріота. І тепер твої ясні очі дивляться на нас із синього неба.

Владе, від імені всіх, хто знав тебе, хто розділив із тобою роки дитинства, низько вклоняюся тобі за спокійні ночі, за родючі незнищені поля пшениці, за мир у нашім краї, за Твій Подвиг!

Лариса БОНДАРЕНКО, колишній класний керівник,

вчителька Козелецької ЗОШ І-ІІІ ст. № 3
Козелецька ОТГ



Теги:Козелець, морська піхота, герої війни, російсько - українська війна


Читайте також



Коментарі (0)
avatar