Останній шлях Віталія Гирича

Ми вийшли зі своїх могил
Ми розправили крила (плечі)
Ми потужним помахом крил
Залишили свої могили (повертаємось в
гнізда лелечі)

Згадалися ці слова письменника-фронтовика Бориса Гуменюка. Саме про нього Віталія Гирича і таких, як він народжені з глибин солдатських душ ці поетичні рядки.

Наш корюківський Герой віддав своє життя за Україну. І його місто з честю провела в останню путь. Як загинув Герой знають його фронтові побратими. Так сім'я втратила сина й чоловіка. Та проте недаремно. Хтось скаже, що там на Донбасі наші хлопці вмирають за чужі гаманці. Це неправда! Хлопці віддають життя за Україну. Так, як і на будь-яких війнах, є багато пройдисвітів, що наживаються на людському горі. Та не про них мова.

На своєму подвір'ї Віталій прощався з родиною, прощався з містом. Його обличчя мужнє й суворе випромінювало перемогу над рашизмом, над Путіним. І хоч він уже більше не зможе сказати, весь його вигляд казав: "Ми здолаємо цю орду! Треба тільки йти вперед! Весна прийде!" І справді, надворі яскраво світило по-весняному сонце. І скоро прилетять лелеки, як знак непереможності Життя над Смертю.

Віталій Гирич народився й виріс в Корюківці. Промайнули роки дитинства й юності. Змужнілий й веселий, так про нього говорять друзі, завжди знаходив заспокійливе слово для своїх рідних в будь-яких ситуаціях. От і тоді в квітні місяці, під час першої хвилі мобілізації, коли був призваний до армії, говорив до матері й дружини, що все буде добре. На ці слова й сподівалися кохані. Після проходження навчання, разом з друзями-десантниками направлений в зону бойових дій. Неодноразово брав участь в боях, завжди сумлінно виконував накази командирів. Зі свого гранатомета поцілював у ворожі об'єкти. І неодноразово втікали неприятелі від його залізного друга - гранатомета. Росіяни й сепари часто вели вогонь по українських позиціях. Треба було за декілька секунд сховатися Так було й цього разу під селищем Луганське. Тільки ворожий осколок поцілив у Віталія… І тепер Небесна Україна має ще одного Героя-воїна.

На цій землі лишилися рідні: мама, дружина, друзі й однокласники. З далеких Небес споглядатиме за ними. А ще берегтиме й захищатиме усіх нас: і знайомих, і зовсім незнаних. Герої справді не вмирають, а піднімаються на Небесні Орбіти, щоб стояти за Вітчизну тут і там, молити Господа за Україну.
Слава Україні! Героям Слава!

18 лютого сотні корюківчан провели в останню путь Віталія Гирича. Не буду описувати як відбувалися похорони - про це засвідчать світлини й відео.

Віктор ТАТАРИН