Осіння рибалка на карася

У останню неділю осені мені з самісінького рання захотілося гайнути на рибалку. Точніше, захотілось зловити саме карася.

Бо під ранок наснилося, що збираюся на рибалку до плеса на нашій річці, де ми в дитинстві пантрували на лінивих карасів, а поплавець на вудці десь зник. Поки думав, що краще взяти на поплавець: гусячу пір'їну чи корок, прокинувся. Без вудки, без пір'їни і без карася. Згадав, що на господарстві, щоправда, є корок у пляшці з-під сухвина... І так тоді захотілося карася! Так, як ото може кортіти тільки пізньої осені. Тобто, коли риба вже добре підросла, нагуляла жирок і найсмачніша.

Неподалік є одне місце, де водяться гарні карасі - Житній ринок. Але там вони більше нагадують зубатих піранью, акулу чи взагалі крокодила. Бо ціни так кусаються - не підходь. Туди треба йти "рибалити" не з вудкою. А з динамі... ні - краще з димовою шашкою. Її не зайве було б кинути під один із прилавків із "золотою рибкою"... І поки продавець буде лаятися, терти очі та кашляти, можна чемно умовити його продати трохи дешевше.

Та ми ж мирні люди. А підземна електричка вже он стоїть на платформі. Тому й по-о-о-о-оїхав на базар на Героїв Дніпра, де, кажуть, карасів, аж кишить! І кльов ніби нічого.

Клює там справді трохи краще. Тому останню осінню неділю ми провели вечерею із запеченими карасями. І трохи прибріхуючи за столом (бо яка ж рибалка без цього): "Як поклало поплавець, як повело, як потягло, як сіпонуло!.." мені вже стало зрозуміло, що на перші зимові вихідні захочеться ще й коропа.

Павло КУЩ