Онукам закажу!

Оце їхнє "мишебратья" наймерзенніше із створінь. Коли це чую, здається здоровезний гидкий липкий слимак лізе тобі за коміра, стискає горло, роз'їдає отрутою груди і огортає серце. І така туга бере за душу, що хочеться вити, шкрябати кігтями і розривати навпіл.

Оцетот "мир", коли з одного боку похоронки і труни, і з того ж боку потік грошей, за який мерзенні політикани і корисні куплені покручі згідні продати все, навіть понад свої нікчемні душі, від яких навіть чорти в пеклі рила воротять.

Така туга бере, така безвихідь, що хоч на стіну дерись. Взяв би того слимака, і видер би разом з серцем, аби тільки не нудило і не мучило. А воно з другого боку: "Мы хотим мира!" І знову вбиває, нелюд.

Господи! Дай сили і зглянся! Чотириста років боротьби і війни без упину. Окупації і русифікації, Голодомор і табори, Батурин і новоросія, днр і лнр, какая разніца і чемпіонат, юлі і ляшки. Скільки ще? І чи ми не заслужили? Для себе і дітей? Боже!

Ми різні! Чуєте? Ми інші! Ми самі собі розберемся, кого і як. Мерзенна недоімперія, гидотні покручі, прокляті вилупки. Онукам закажу.

Олег ЛУЗАН