Юрко

Уламок пробив грудну клітку, наскрізь прошив легеню, розірвав перикард, зайшов в серце і застряг в товщі міокарду лівого шлуночка. Інший уламок застряг за першим ребром. Його потім заберем. На стабілізаційному етапі зробили все, що можна було зробити - задренували, зупинили кровотечу, обробили рани. КТ не показав чіткої локалізації уламка в серці - занадто сильно фонив метал. Пішли, а там війна план покаже.

Роблю торакотомію, в плевральній порожнині трохи крові, нічого екстраординарного. Легеня пробита, вхідне-вихідне, зашиєм.

- Ігоре, де уламок?
- В середостінні, певно.
- Давай магнітом пошарим...

Нічого.
-Так, а це що?

В перикаді, серцевій сумці, в якій знаходиться серце, рваний дефект, що вже залип фібрином.
- Він в перикаді?
- Молися, щоб в перикаді...

Розкриваю перикард. Рівно б'ється серце, покрите синіми жилками. Наче і нічого. Але ж він десь тут. Пальцем, магнітом, оком - немає. Відвертаю серце тупфером трохи вбік і вверх, воно починає непокоїтись: частішає ритм, неприємно завмирає під рукою, виборсується з-під тупфера. Терпи.
-Ігор, здається є...

В стінці лівого шлуночка, ближче до верхівки, надірваний міокард і пальпується ущільнення.
-Це він. Заводь магніт, я потримаю серце.

Асистент підводить наш незамінний неодимовий магніт до рани серця, звідти вистрибує металевий шматок смерті і з клацанням прилипає до магніту. Починається кровотеча.
- Прибери його к бісу, не бачу нічого! Потім помилуємося... Тримай! Суши! Шить давай! Бігом!

Однією рукою відводячи серце, що пручається і виривається, іншою намагаюсь прошити стінки рани і звести їх. Один шов, другий. І при спробі зав'язати обидва шви прорізуються. Кровотеча посилюється і стає дуже жарко. Невідомо, яке з двох сердець б'ється частіше - чи в моїх грудях, чи в руці.

Так не піде. Треба щось придумать. Зона контузії від удару уламком ширша від самої рани, м'яз травмований і прорізується під швами. Ножицями вирізаю клапоть перикарду, прилаштовую до рани серця і вже наскрізь через нього накладаю шви. Тримається! Кровотеча зупинена а на серці така симпатична латочка. Чудово. Будем закінчувати.

- Так уламок прямо в серці був?
- Так, прямо в стінці серця
- Я думав, що якщо в серце - то зразу все... Повезло.
- Так, друже. Кому не повезло, тих сюди не привезли... Тримай на пам'ять.

Юрко задумливо крутить в пальцях і розглядає уламок.
- Скільки жити буду - буду вас пам'ятати.

Хлопці сьогодні їдуть додому, Юрко і Павло. Сфотографувались, обійнялись, попрощались. Повезло.

Олег ЛУЗАН