Нотатки про зубожіння та мрії на селі...
Оскільки важкі часи і більшість політиків голосять про зубожіння селян, вирішив пройтися з цього приводу моєю вулицею, на якій мешкаю до холодів. Так, справді , де померли господарі, моторошна картина: чагарники за 3-5 років заполонили подвір’я. Добряче псує вигляд спадщина, до якої нікому нема діла…
А втім, минаєш цю неприємність, яка, мабуть, є у кожному селі, і розумієш, що життя продовжується, дягівчани ще не поспішають покидати рідний край і збираються тут жити. Який цьому аргумент? Три господарі у цьому році зробили чудові металопрофільні паркани з воротами. Красиво і охайно! Як у інших сусідів (до речі, якась мода пішла на ці паркани, за останні 3-5 років практично всі їх поробили). У трьох будинках влітку-восени встановлені пластикові вікна. Двоє дягівчан фактично зробили за сезон капітальний ремонт будинків: дах з металочерепиці, ванна, туалет, штукатурені внутрішні стіни, замінена підлога на паркет; внутрішньодомовий ремонт, штукатурка, красиві шпалери). Пробито у двох господарствах 30-метрові свердловини…Приїжджий чоловік збудував двоповерховий сарай…Явно заведе худобу… Сусід перефарбував новітньою дорогою гумовою фарбою проіржавілий дах… Не знаю, як трохи далі, а поряд , здається, усі мають ванни, проведену в домівку воду, газ, облаштований у хаті теплий туалет. 68-річний сусід днями похвалився, що син подарував ноутбук, і тепер він шукає все цікаве та нове про кролів… Новоспечена пенсіонерка не ходить на пошту: сплачує за газ, світло через Інтернет. На моєму кутку 5 родин мають вихід у світову павутину.
… Городянам-пенсіонерам важко. Особливо одиноким. Бачу їх на лавочках у «вічному» обговоренні телевізійних новин, «забиванні козла». Вони не мріють…У селі трохи інша ситуація. Ніколи. Кури. Корови. Те треба зібрати, інше… «Квасолю он треба полущити. Я на 1600 гривень вже здала». «Гарбузове насіння приймають. Теж гроші». Приробіток невеликий, та у місті на лавочці його не заробиш. У Дягові восени отримували по 6000 гривень за пай. У декого 2 паї, а є й по 7-9 (40-50 тисяч гривень!). Чималий фінансовий доважок. Вулицею проходить велика череда.
Мій ровесник тримає 2 корови. Здає молоко. До невеликої пенсії це додатково щомісяця 6000- 8000 гривень. На такі гроші ніби дуже «не розженешся», та це копійка, яку дягівці вкладають у поліпшення свого побуту, благополуччя дітей. Радує, що є вже серед них по-справжньому круті: цієї зими, як і минулої, фейсбучними фотосесіями з єгипетських та інших курортів порадують нащадки більше десяти дягівчан… На моїй вулиці навряд чи селяни гучно відзначатимуть День працівників сільського господарства. Правда, є бідолахи, для яких це буде привід потурбувати інших: у них практично щодня свято… Хоча у клубі, мабуть, щось таки буде…Привітання і нагородження.
Люди заслужили. Люди – молодці. Ще один рік пережито, з труднощами, з проблемами, але… загалом благополучно. Бо не скиглили, а планували, досягали мети… Одні маленької, інші – більшої (фермер Олексій Бутенко!)
І МРІЯЛИ. Дягівчани мріють про те, що наступного року вродять посаджені грушки, яблуньки. Що виросте добре картопля, не пропаде часник… Що буде багато молока, і можна буде купити тракторець або якусь потрібну річ у господарстві. Мрії, може, і приземлені, про насущне, та на них, здається, тримається й наше міське й державне буття.
Сергій ПАВЛЕНКО
А втім, минаєш цю неприємність, яка, мабуть, є у кожному селі, і розумієш, що життя продовжується, дягівчани ще не поспішають покидати рідний край і збираються тут жити. Який цьому аргумент? Три господарі у цьому році зробили чудові металопрофільні паркани з воротами. Красиво і охайно! Як у інших сусідів (до речі, якась мода пішла на ці паркани, за останні 3-5 років практично всі їх поробили). У трьох будинках влітку-восени встановлені пластикові вікна. Двоє дягівчан фактично зробили за сезон капітальний ремонт будинків: дах з металочерепиці, ванна, туалет, штукатурені внутрішні стіни, замінена підлога на паркет; внутрішньодомовий ремонт, штукатурка, красиві шпалери). Пробито у двох господарствах 30-метрові свердловини…Приїжджий чоловік збудував двоповерховий сарай…Явно заведе худобу… Сусід перефарбував новітньою дорогою гумовою фарбою проіржавілий дах… Не знаю, як трохи далі, а поряд , здається, усі мають ванни, проведену в домівку воду, газ, облаштований у хаті теплий туалет. 68-річний сусід днями похвалився, що син подарував ноутбук, і тепер він шукає все цікаве та нове про кролів… Новоспечена пенсіонерка не ходить на пошту: сплачує за газ, світло через Інтернет. На моєму кутку 5 родин мають вихід у світову павутину.
… Городянам-пенсіонерам важко. Особливо одиноким. Бачу їх на лавочках у «вічному» обговоренні телевізійних новин, «забиванні козла». Вони не мріють…У селі трохи інша ситуація. Ніколи. Кури. Корови. Те треба зібрати, інше… «Квасолю он треба полущити. Я на 1600 гривень вже здала». «Гарбузове насіння приймають. Теж гроші». Приробіток невеликий, та у місті на лавочці його не заробиш. У Дягові восени отримували по 6000 гривень за пай. У декого 2 паї, а є й по 7-9 (40-50 тисяч гривень!). Чималий фінансовий доважок. Вулицею проходить велика череда.
Мій ровесник тримає 2 корови. Здає молоко. До невеликої пенсії це додатково щомісяця 6000- 8000 гривень. На такі гроші ніби дуже «не розженешся», та це копійка, яку дягівці вкладають у поліпшення свого побуту, благополуччя дітей. Радує, що є вже серед них по-справжньому круті: цієї зими, як і минулої, фейсбучними фотосесіями з єгипетських та інших курортів порадують нащадки більше десяти дягівчан… На моїй вулиці навряд чи селяни гучно відзначатимуть День працівників сільського господарства. Правда, є бідолахи, для яких це буде привід потурбувати інших: у них практично щодня свято… Хоча у клубі, мабуть, щось таки буде…Привітання і нагородження.
Люди заслужили. Люди – молодці. Ще один рік пережито, з труднощами, з проблемами, але… загалом благополучно. Бо не скиглили, а планували, досягали мети… Одні маленької, інші – більшої (фермер Олексій Бутенко!)
І МРІЯЛИ. Дягівчани мріють про те, що наступного року вродять посаджені грушки, яблуньки. Що виросте добре картопля, не пропаде часник… Що буде багато молока, і можна буде купити тракторець або якусь потрібну річ у господарстві. Мрії, може, і приземлені, про насущне, та на них, здається, тримається й наше міське й державне буття.
Сергій ПАВЛЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |