Някляєву на пошанівок, на 75- річчя

Є рідкісний тип людей, яких можна назвати людьми-символами, людьми-уособленнями. Ось це якраз про Уладзіміра Някляєва, мого старшого товариша й поетичного побратима. Саме через нього, через його слово для багатьох в Україні (й для мене теж) відкривалася білоруська душа, відкривалася сучасна й одвічна Білорусь, персоніфікованою проекцією якої і є як някляєвська творчість, так і сама постать митця. Проекцією не єдиною, певна річ, але однією з найяскравіших.

У його поезії потужні енергії й зазирання в глибини прачасу дивовижним чином поєдналися з людяною простотою й щирістю. А світло, здається, пробивається в усі просвіти між някляєвських рядків. Не дивно, що без явища «Някляєв» уже важко уявити білоруське життя – як повсякденно-реальне, так і невидиме, метафізичне, яке не вловлюється відразу, не відчувається, ніби курс долара чи ціни на бензин, але яке якраз усе й визначає і є найголовнішим.

Радісно усвідомлювати, що сябри-білоруси мають такого митця. Митця, котрого знають у світі, а в Україні ще й сприймають, як свого. І люблять.

Павло ВОЛЬВАЧ