Ніжинець Михед представив у Лондоні свою книгу
Ніжинець Олександр Михед, котрий наразі проходить службу в ЗСУ, презентував у Лондоні книжку "Позивний для Йова", перекладену англійською.
Про це пише Буквоїд.
Міжнародне видання книжки називається Language of War. Книга вийшла друком в одному з найвідоміших британських видавництв Penguin Books. Права на видання для Британії придбав імпринт Penguin Books — підрозділ, що спеціалізується на нонфікшні Allan Lane.
Над перекладом працювали Марина Гібсон, Ганна Лелів, Еббі Девар.
"Олександр Михед почав писати книжку у перший день широкомасштабного вторгнення, що трапилося на восьмому році російсько-української війни. Автор працював над книжкою протягом тринадцяти місяців, писав про те, що пережив разом із дружиною, про своїх батьків, які майже три тижні були в Бучі під час окупації. Про те, як змінюємося ми, як наша повсякденна мова стає мовою війни, колись звичні й важливі речі — болючими тригерами, а певні відчуття та емоції — такими, які хочеться забути, але й водночас запам’ятати назавжди. Ця книжка не є винятково рефлексією автора, радше навпаки: він зібрав й виклав думки і переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Українці, як і колись старозавітний Йов, нині проживають жахливі втрати. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку постпам’ять матиме наступне покоління? Врешті — хто кожен із нас у цій війні?" — ідеться в анотації.
Про це пише Буквоїд.
Міжнародне видання книжки називається Language of War. Книга вийшла друком в одному з найвідоміших британських видавництв Penguin Books. Права на видання для Британії придбав імпринт Penguin Books — підрозділ, що спеціалізується на нонфікшні Allan Lane.
Над перекладом працювали Марина Гібсон, Ганна Лелів, Еббі Девар.
"Олександр Михед почав писати книжку у перший день широкомасштабного вторгнення, що трапилося на восьмому році російсько-української війни. Автор працював над книжкою протягом тринадцяти місяців, писав про те, що пережив разом із дружиною, про своїх батьків, які майже три тижні були в Бучі під час окупації. Про те, як змінюємося ми, як наша повсякденна мова стає мовою війни, колись звичні й важливі речі — болючими тригерами, а певні відчуття та емоції — такими, які хочеться забути, але й водночас запам’ятати назавжди. Ця книжка не є винятково рефлексією автора, радше навпаки: він зібрав й виклав думки і переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Українці, як і колись старозавітний Йов, нині проживають жахливі втрати. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку постпам’ять матиме наступне покоління? Врешті — хто кожен із нас у цій війні?" — ідеться в анотації.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |