...Ніяк Шевченка не приручать

Сьогодні виринає з кількох джерел пам‘ятник Тарасові Шевченку в окупованому Луганську, де московити приробили табличку «Тарас Шевченко. Російський поет».

Але цікавий момент і, гадаю, зовсім не співпадіння, кілька днів тому десь з Тік-току виліз уривок знову ж якоїсь московської передачі, де була Нарочницька (вже і забув про таку) та онук Молотова Ніконов. І щось ведучий спрямував їх до Кобзаря як раз.

Першою запалилася Нарочницька, кинувши «да он нінавіділ расію», але якось миттєво замовкла. І почався бенефіс Ніконова, який про Шевченка почав вести як про такого милого хуторянина, який свій (смішно, що Нарочницька теж підтявкувала схвально), настільки свій, що і розділити це не можна, він практично російський, як і все в росії з Україною, і бабці у Ніконова обидві, одна з Запоріжжя (це та, як раз, що дружина Молотова Перл Карповська, відома як Поліна Жемчужина, з Пологів, захоплених московитами 2 березня), друга з Ялти.

Я тоді ще хотів написати допис про те, що борються на Москві два наративи щодо Шевченка, чи визнати його ворогом відвертим (те, що не сказала Нарочницька), чи намагатися втопити Кобзаря в хуторянстві і малоросійстві, таврувати як «свого», малого дурника безпечного. Те як раптом замовчала Нарочницька було показово, як за командою. І тут цей пам‘ятник, з цим тавром. Отже, не здалося. Хоча нічого в них не вийде

Дмитро ЛЕВУС