День Упалого Мосту
Є купа причин, чому День Упалого Мосту ввійде в історію цієї війни як переломовий - на рівні з виграною битвою за Київ і Днем визволення Херсона.
Більшість із цих причин уже перелічили за минулу добу міжнародні коментатори й військові експерти - атож, Крим стає "островом", російське військо, розташоване на ньому, без довозу лишиться безпорадним, як наші заблоковані частини весною 2014 р. (чомусь мені особливо приємно про це думати й наперед смакувати таке "відновлення справедливости", тодішнього показового приниження України я нікому ні забувати, ні прощати не збираюся), ну а Азовське море стає "озером", і навантажені краденим українським зерном російські танкери більше не вийдуть з його портів, - виявилося, як поглузував із Трампа Сікорський, що "в України є карти", і головна символічна перемога Росії, не захитана в очах її населення з 2014 р., обнуляється на очах у спантеличених підданців, більшість яких чи не вперше починає здогадуватись, що їхня країна програє у війні, і "как же так-то" (розумніші - бачила сьогодні в стрічці - ламають голови, "как же так", що Кримський міст упав, а київські стоять, і потішають себе, страшенно комічно, тим, що наші "СССР строил", тому, мовляв, вони й ліпші)), - а міжнародні медіа-холдінґи затирають лапи від нетерплячки побачити, як Пу тепер вдаватиме бодрячка перед Сі й придурком Красновим (в США не люблять лузерів ще більше, ніж у Росії!), і як це вплине на конфіґурацію "Ялти 2.0", тощо тощо тощо - словом, стратегічні наслідки цього Дня будуть оприянюватися ще довго, так з ходу всього й не побачиш... Але є один, на який, здється, досі ніхто не звернув увагу: тільки тепер, по 5 роках чи не найогиднішої в історії державно-терористичної війни, задуманої як "бліцкріґ", "колективний Захід" (і Схід, і навіть, потроху, Південь) починає здавати собі справу з того, що всі ці роки був боявся - порожнечі. Що вся гадана "міць Росії" (в т.ч. й ядерна? до цього вони ще не додумались, але це справа часу), за холодновоєнною інерцією містифікована на різні лади й під різними кутами, - це просто БЛЕФ ("полуда", як писала Забужко в "Найдовшій подорожі").
2022 рік захитав цю віру, але не до кінця (одна з місій американського діда - залатати захитане, хай навіть історіями про те, як під Києвом танки "застрягли в болоті": така блазенада - насправді досить дієвий пропагандистський прийом, коли треба "замазати" істину). І ось тепер - очевидно, що король таки голий. Боятись нема кого. А чого ж він казав, щоб ми НАТО відсунули до кордонів 1997 року? Теж блефував? а чого ми йому вірили? І нащо ми це обговорювали? І що тепер?..
І т.д. і т.п. Це найсерйозніші зміни - ті, що відбуваються в головах. Бо воюють - і перемагають - завжди і всюди саме голови, а не залізо. Впевнена, що в багатьох головах, які відповідають за прийняття історично значущих рішень, сьогодні прояснилося.
Дякую ЗСУ.
Слава Україні.
Оксана ЗАБУЖКО
Більшість із цих причин уже перелічили за минулу добу міжнародні коментатори й військові експерти - атож, Крим стає "островом", російське військо, розташоване на ньому, без довозу лишиться безпорадним, як наші заблоковані частини весною 2014 р. (чомусь мені особливо приємно про це думати й наперед смакувати таке "відновлення справедливости", тодішнього показового приниження України я нікому ні забувати, ні прощати не збираюся), ну а Азовське море стає "озером", і навантажені краденим українським зерном російські танкери більше не вийдуть з його портів, - виявилося, як поглузував із Трампа Сікорський, що "в України є карти", і головна символічна перемога Росії, не захитана в очах її населення з 2014 р., обнуляється на очах у спантеличених підданців, більшість яких чи не вперше починає здогадуватись, що їхня країна програє у війні, і "как же так-то" (розумніші - бачила сьогодні в стрічці - ламають голови, "как же так", що Кримський міст упав, а київські стоять, і потішають себе, страшенно комічно, тим, що наші "СССР строил", тому, мовляв, вони й ліпші)), - а міжнародні медіа-холдінґи затирають лапи від нетерплячки побачити, як Пу тепер вдаватиме бодрячка перед Сі й придурком Красновим (в США не люблять лузерів ще більше, ніж у Росії!), і як це вплине на конфіґурацію "Ялти 2.0", тощо тощо тощо - словом, стратегічні наслідки цього Дня будуть оприянюватися ще довго, так з ходу всього й не побачиш... Але є один, на який, здється, досі ніхто не звернув увагу: тільки тепер, по 5 роках чи не найогиднішої в історії державно-терористичної війни, задуманої як "бліцкріґ", "колективний Захід" (і Схід, і навіть, потроху, Південь) починає здавати собі справу з того, що всі ці роки був боявся - порожнечі. Що вся гадана "міць Росії" (в т.ч. й ядерна? до цього вони ще не додумались, але це справа часу), за холодновоєнною інерцією містифікована на різні лади й під різними кутами, - це просто БЛЕФ ("полуда", як писала Забужко в "Найдовшій подорожі").
2022 рік захитав цю віру, але не до кінця (одна з місій американського діда - залатати захитане, хай навіть історіями про те, як під Києвом танки "застрягли в болоті": така блазенада - насправді досить дієвий пропагандистський прийом, коли треба "замазати" істину). І ось тепер - очевидно, що король таки голий. Боятись нема кого. А чого ж він казав, щоб ми НАТО відсунули до кордонів 1997 року? Теж блефував? а чого ми йому вірили? І нащо ми це обговорювали? І що тепер?..
І т.д. і т.п. Це найсерйозніші зміни - ті, що відбуваються в головах. Бо воюють - і перемагають - завжди і всюди саме голови, а не залізо. Впевнена, що в багатьох головах, які відповідають за прийняття історично значущих рішень, сьогодні прояснилося.
Дякую ЗСУ.
Слава Україні.
Оксана ЗАБУЖКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |



